Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника
Сучасний вигляд могили Сціборського та Сеника.jpeg

50°15′25″ пн. ш. 28°39′26″ сх. д. / 50.257194° пн. ш. 28.65722° сх. д. / 50.257194; 28.65722Координати: 50°15′25″ пн. ш. 28°39′26″ сх. д. / 50.257194° пн. ш. 28.65722° сх. д. / 50.257194; 28.65722
Тип пам'ятник
Країна

 Україна

Розташування м. Житомир
Матеріал граніт
Перша згадка 3 вересня 1941 року
Встановлено 28 березня 2014 року
Ідентифікатори й посилання
Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника. Карта розташування: Україна
Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника
Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника (Україна)

Могила Миколи Сціборського та Омеляна Сеника — пам'ятка історії, місце поховання діячів українського національно-визвольного руху Миколи Сціборського та Омеляна Сеника.

Включена до Реєстру щойно виявлених та новозбудованих пам'яток культурної спадщини 25 березня 2005 року під назвою «Могила учасників визвольних змагань М. Сціборського та О. Сеника», має охоронний № 4051.

Розміщення[ред. | ред. код]

Місто Житомир, подвір'я Свято-Преображенського собору, вулиця Перемоги, 14.

Загальний опис[ред. | ред. код]

На могилі хрест з сірого граніту, встановлений на постаменті з чорного граніту.

З фасадного боку— табличка з каменю габро, на якій напис:

"Тут поховані борці за волю України: ОМЕЛЯН СЕНИК 19.01.1891, Яворів - 30.08.1941, Житомир 9-й крайовий Командант УВО, член Вищого Проводу ОУН. МИКОЛА СЦІБОРСЬКИЙ 28.03.1898, Житомир - 30.08.1941, Житомир Діяч УНР,УВО, один із засновників ОУН, підполковник, ідеолог українського націоналізму. Вічна їм пам'ять". Нижче таблиці, на могильній плиті, напис: "Державу не твориться в будучині, Державу будується нині. Це люди на сталь перекуті в огні, Це люди, як брили каміння. (Олег Ольжич)"

Навколо могили майданчик, вимощений бруківкою.

Історична довідка[ред. | ред. код]

Докладніше: Сеник Омелян

Атентат у Житомирі[ред. | ред. код]

Вбивство сталося 30 серпня 1941 року на вулиці Івана Франка, котрою йшли із наради в обласній поліції до свого помешкання Сеник та Сціборський. Приблизно 0 19:30 було здійснено постріли в спину невстановленою особою. Сеник помер відразу, а Сціборський був смертельно поранений в обличчя та шию і помер під час операції в першій міській лікарні. Улас Самчук у книзі «На білому коні» написав:

«Під цим самим обідраним собором, на голій брукованій площі, нічим не захищені, виразно виділялись два горбики свіжої землі з дерев’яними на них хрестами. Тяжко повірити, що тут недавно знайшли свій життєвий кінець двоє найчільніших діячів українського модерного революційного опору – двоє довголітніх, невтомних шукачів розв’язки національного питання цього простору – Омелян Сеник і Микола Сціборський.»

За свідченнями очевидців, на похорони зібралось близько 3 тисяч людей, незважаючи на рясний дощ.

Післявоєнний час[ред. | ред. код]

Інженер Торян біля могили, 1941 рік

Сціборський та Сеник були поховані в окремих могилах, котрі, після приходу комуністичної влади, було зрівняно із землею і на довгих 45 років про них було забуто. Вже після відновлення незалежности, в квітні 1991 року, активістами було розшукане приблизне місце поховання. Збереглась світлина 1941 року, на котрій біля свіжих могил Сціборського і Сеника сидить інж. Троян. Вказівником слугувало дерево біля собору, поруч з могилами, котре збереглось. Так було відновлено могилу і встановлено хрест, котрий того ж дня зламали. Вже в серпні 1991 року було встановлено гранітну пам'ятну дошку та новий хрест. Незабаром і цю дошку розбили. Тоді підприємець Володимир Лук'яненко з Коростеня виготовив нову гранітну пам'ятну дошку, котру забетонували та, на перших порах, встановили варту.[1]

Часи правління Партії регіонів[ред. | ред. код]

Після приходу до влади Партії регіонів та призначення нового єпископа Житомирської УПЦ МП Никодима могилу намагалися зруйнувати[2]. Для громади чинились всілякі перешкоди при проведенні мітингів та публічних відвідин — від міліційних заборон до релігійних провокацій. Рішенням керівництва міста було заборонено проводити будь-який благоустрій могили, хоч вона вкрай того потребувала[3].

Після Революції Гідности[ред. | ред. код]

Лише після повного краху влади Партії регіонів, внаслідок революції гідности, вдалося впорядкувати могилу. Відкриття нового пам'ятника відбулось 28 березня 2014 року, в день народження Миколи Сціборського[4].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • І. Патриляк. Сціборський Микола // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.703 ISBN 978-966-611-818-2
  • ОУН 1929—1954. Перша українська друкарня у Франції, 1955. / Пам'яті впавших за волю України. // Андрій Мельник. Житомирський — Органський. Пполк Микола Сціборський
  • В. Верига. Втрати ОУН в ІІ Світовій війні або «Здобудеш українську державу або згинеш в боротьбі за неї». — Торонто: «Новий шлях», 1991.
  • Газета «Українське Слово» від 11 вересня 1941 р. Омелян Сеник, Микола Сціборський
  • А. Кентій. Від УВО до ОУН. 1920—1942.
  • Зіновій Книш. Становлення ОУН. — К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1994.
  • Роман Коваль. Нове про Миколу Сціборського. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 2002. Арк. 1 — 174 зв.
  • Іван Ковальчук, Сергій Стельникович. Нарис історії діяльності ОУН під проводом А. Мельника на Житомирщині у другій половині 1941 року. — Житомир: «Рута», 2011.
  • Костриця М. Ю. З берегів Тетерева — у вічність. О. Ольжич / М. Ю. Костриця, Р. Ю. Кондратюк. — Житомир, 2007.
  • Геннадій Махорін. Наші Герої. — Житомир: ФОП Котвицький В. Б., 2014.
  • С. Таран. Державотворення Миколи Сціборського // ОУН: минуле і майбуття. — К., 1993.