Національна федерація фехтування України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Національна федерація фехтування України — широко відома під абревіатурою НФФУ, є керівним органом українського фехтування. Президент федерації — Михайло Ілляшев (засновник юридичної компанії Ілляшев та Партнери).

Національна федерація фехтування України
Абревіатура НФФУ
Тип Спортивна федерація
Засновано 1991
Штаб-квартира Київ
Членство НОК України
Президент Михайло Ілляшев
Перший віце-президент Міщенко Сергій Олександрович
Бюджет
▲ 45 000 000 грн (2022)

Історія[ред. | ред. код]

Після прийняття Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. «Акту проголошення державної незалежності України»[1] виникла правова підстава для звернення НОК України про його визнання на світовій арені.

Проте Виконком МОК на засіданні у м. Куршель (Франція) 1–3 лютого 1992 р. ухвалив рішення про участь спортсменів України у складі Об'єднаної команди країн СНД та Грузії, мотивуючи його тим, що згідно з Олімпійською хартією запрошення на Ігри Олімпіад надсилається у національні олімпійські комітети напередодні за один рік до початку їх проведення[2].

На Іграх XXV Олімпіади 1992 р. чотири українські фехтувальники вибороли такі медалі: С. Голубицький став срібним призером у фехтуванні на рапірах, С. Кравчук — бронзовим призером у командних змаганнях на шпагах, Г. Погосов і В. Гутцайт — олімпійськими чемпіонами в командній першості у фехтуванні на шаблях.

24 вересня 1993 р. МОК остаточно визнав Національний олімпійський комітет України. У цьому самому році Федерація фехтування України увійшла до складу Міжнародної федерації фехтування.[2]

Із здобуттям незалежності нашої держави збірна команда України з фехтування завжди брала участь в усіх офіційних міжнародних змаганнях серед юнаків, дівчат, юніорів та дорослих спортсменів.

У 1997—1999 рр. чемпіоном світу в особистих змаганнях став рапірист С. Голубицький, у 2003 р. чемпіонами світу стали шабліст В. Лукашенко і шпажистка Н. Конрад, у 2004 р. бронзовим призером Ігор XXVIII Олімпіади в Афінах став шабліст В. Третяк.

У 2008 р. чемпіонами Ігор XIX олімпіади у Пекіні стала команда шаблісток.[3]

У 2009 р. чемпіонами світу також стала команда шаблісток.[4]

У 2012 р. чемпіонкою Ігор XXX Олімпіади у Лондоні стала шпажистка Я. Шемякіна, бронзовою призеркою — шаблістка О. Харлан.[5]

У 2013 р. чемпіонами світу стали шаблістка О. Харлан і команда шаблісток.[6]

2014 р. чемпіонкою світу стала шаблістка О. Харлан, 2015 р. чемпіонами світу стала команда шпажистів, 2016 р. на Іграх XXXI Олімпіади у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) срібні медалі виборола команда шаблісток, бронзову — шаблістка О. Харлан в особистих змаганнях.

Обов'язки організації[ред. | ред. код]

Діяльність спрямована на подальший розвиток фехтування шляхом залучення до занять широких кіл населення, підвищення рівня майстерності фехтувальників.

У практичній роботі багато уваги приділяється організації та проведенню загальноукраїнських змагань різного віку й рівня, а також забезпеченню участі національної збірної на міжнародних змаганнях.[7]

Керівництво[ред. | ред. код]

1) Перший президент — Віктор Путятін (багаторазовий чемпіон світу, дворазового призера Олімпійських Ігор).[8]

2) Другий президент — Міщенко Сергій Олександрович.[9]

3) Третій президент — Павло Гайдай.

4) Четвертий президент — Гутцайт Вадим Маркович.

5) П'ятий президент — Михайло Ілляшев.[10]

Спортивний Фільм (Олімпіада 2008)[ред. | ред. код]

«Танець із шаблями. Формула олімпійського золота».

Сюжет кінострічки розповідає, як мрія про олімпійське золото допомогла об'єднати українських тренерів і спортсменок в одну сім'ю і завоювати найціннішу нагороду. Золоті медалі Олимпіади в Пекіні (2008). На шляху до реалізації мети українська команда пройшла тисячі годин виснажливої підготовки та суворого режиму. Наставники розробляли особливі методики, яким би позаздрила найтехнологічніша збірна світу. А на кожну з дівчат очікувало індивідуальне випробування. І все це — на шляху до досягнення найвищої цілі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Акт проголошення незалежності України — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 18 лютого 2023.
  2. ↑ а б Дрюков, Олександр (2017). ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СПОРТИВНОГО ФЕХТУВАННЯ В УКРАЇНІ (Українська) .
  3. ↑ Офіційний сайт каналу 1+1. Офіційний сайт каналу 1+1 (uk-UA) . Процитовано 18 лютого 2023.
  4. ↑ Miroshnychenko, Danylo. Украина выиграла 2 награды на молодежных соревнованиях по фехтованию. ua.tribuna.com (рос.). Процитовано 18 лютого 2023.
  5. ↑ Олімпійські ігри-2012. Результати збірної України. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 18 лютого 2023.
  6. ↑ Чемпіонат світу з фехтування 2013. Вікіпедія (укр.). 29 грудня 2022. Процитовано 18 лютого 2023.
  7. ↑ NFFU (укр.). Процитовано 7 лютого 2023.
  8. ↑ Не стало легенди українського спорту. sport.segodnya.ua (укр.). Процитовано 18 лютого 2023.
  9. ↑ МІЩЕНКО: «Золото» чемпіонкам - до лиця». СПОРТ.UA (рос.). Процитовано 18 лютого 2023.
  10. ↑ NFFU » Михайла Ілляшева обрано Президентом Федерації фехтування України! (укр.). Процитовано 3 березня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

1) https://www.nusta.edu.ua/wp-content/uploads/2016/11/Презентація-ННІ-СФБПР.pdf

2)https://mms.gov.ua/storage/app/sites/16/Sport/Edynyi_kalendar/2022/kalendarnui%20plan%202022/1-ekp-2022-minmolodsport.xls

3) http://tmfvs-journal.uni-sport.edu.ua/article/download/120810/115743

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національна_федерація_фехтування_України&oldid=40897282