Нульове закінчення
Нульове́ закі́нчення, або нульова флексія — у мовознавстві, зокрема морфології, відсутність флексії в одній із форм змінюваних слів[1]; матеріально не виражене закінчення, яке виділяється за зіставленням з іншими співвідносними нормами, де закінчення матеріально виражене[2]
У морфемному розборові нульова флексія позначається знаком ø.
Українська мова[ред. | ред. код]
В усіх іменниках чоловічого роду на приголосний II відміни твердої групи у називному відмінку виступає нульова флексія (дуб, палац, двір тощо).
У родовому відмінку множини іменники I відміни мають нульове закінчення або закінчення -ей, -ів. Це іменники твердої, м'якої та мішаної груп: баб (і бабів), верст (від верста), верств (від верства) і верстов (від верства — давня міра відстані), вигід (від вигода), губ (і губів), доріг, машин, назв, фабрик, шкіл; бур, долонь, легень (і легенів), надій, робітниць; вдач, меж, площ і т. д.[3].
Нульова флексія характерна і частині іменників на -и,-і (-ї) (н-д, ґрати — ґрат, ґринджоли — ґринджол, древляни — древлян), а також частині іменників, які можуть втрачати суфікс -ин- (селян, подолян, галичан, болгар, татар) та в більшості іменників середнього роду (вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень)[4].
У ряді дієслів минулого часу чоловічого роду (брав, кохав тощо).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Нульовий // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Нульова флексія // Словник лінгвістичних термінів / Ганич Д. І., Олійник І. С. — К.: Вища школа, 1985. — С. 158
- ↑ Український правопис, пар. 76, 2019
- ↑ Граматика української мови. Морфеміка. Словотвір. Морфологія. Підручник. 2-е видання, доповнене / Плющ М. Я. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. — С. 183—184
|
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |