Нус
Нус (UK [naʊs],[1] US [nuːs]), від дав.-гр. νοῦς, — поняття класичної філософії, іноді ототожнюване з інтелектом чи розумністю, що позначає здатність людського розуму, необхідну для розуміння того, що є істинним або реальним.[2]
В англійській мові філософії існують альтернативні відповідники — «understanding» (розуміння), «mind» (розум, свідомість), іноді «thought» (думка) чи «reason» (розум як здатність мислення, а не сам процес мислення).[3][4] Часто його описують як щось подібне до сприйняття, але таке, що відбувається всередині розуму («око розуму»).[5] Також припускається, що базове значення — «усвідомлення».[6] У розмовній британській англійській nous також означає «здоровий глузд»,[1] що наближене до одного зі звичних значень у Стародавній Греції. Нус виконував роль, схожу на сучасне поняття інтуїції.
У філософії Аристотеля, яка мала великий вплив на подальші концепції, нус чітко відрізнявся від чуттєвого сприйняття, уяви та розуму, хоча ці терміни тісно пов’язані. Ймовірно, термін виокремлювався вже у філософів попередніх, як-от Парменід, твори яких дійшли лише частково. У післяаристотелівських дискусіях межі між сприйняттям, розумінням сприйнятого й мисленням часом відрізнялися від визначень Аристотеля.
У системі Аристотеля нус — це базове розуміння або усвідомлення, що дозволяє людині мислити раціонально. Для нього це відрізнялося від обробки чуттєвих даних, яка включає використання уяви та пам’яті й властива також тваринам. Тому розмова про нус у нього пов’язана з питанням, як людський розум встановлює визначення послідовно та зрозуміло, і чи повинні люди народжуватись із певним вродженим потенціалом для осягнення тих самих універсальних категорій у тих самих логічних формах. Звідси також іноді робився висновок у класичній та середньовічній філософії, що індивідуальний нус потребує допомоги духовного чи божественного характеру. За такими підходами стверджувалося, що людське розуміння (нус) походить від космічного нусу, який не лише приймає порядок, але й творить його. Такі пояснення мали значний вплив на розвиток середньовічних уявлень про Бога, безсмертя душі, а також рухи небесних тіл у Європі, Північній Африці та на Близькому Сході серед різних мислителів і представників усіх головних релігій свого часу.
- ↑ а б The Shorter Oxford English Dictionary on Historical Principles (вид. 3), Oxford University Press, 1973, с. 1417
- ↑ Багато термінів, які традиційно використовуються в англомовній філософській літературі, походять безпосередньо з класичних мов. Сам νοῦς походить від давньогрецького νοῦς (nous) або νόος (noos). «Інтелект» походить від лат. intellēctus та intellegentia. Для опису діяльности цього здатності у філософії іноді використовується слово «intellection», а також грецькі слова noēsis і noeîn (νόησις, νοεῖν).
- ↑ Див. статтю [https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.04.0057%3Aentry%3Dno%2Fos νόος] у словнику Liddell & Scott, проєкт Perseus Project.
- ↑ Див. статтю [https://www.perseus.tufts.edu/hopper/text?doc=Perseus%3Atext%3A1999.04.0059%3Aentry%3Dintellectus2 intellectus] у словнику Lewis & Short, проєкт Perseus Project.
- ↑ Rorty, Richard (1979), Philosophy and the Mirror of Nature, Princeton University Press стор. 38.
- ↑ «Цей пошук початків здійснюється через чуттєве сприйняття, міркування і те, що вони називають ноесисом, що буквально перекладається як "розуміння" або "інтелект", але, можливо, обережніше буде перекласти як "усвідомлення", усвідомлення ока розуму на відміну від чуттєвого усвідомлення». Strauss, Leo (1989), Progress or Return, у Hilail Gilden (ред.), An Introduction to Political Philosophy: Ten Essays by Leo Strauss, Detroit: Wayne State UP.