Односкладне речення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Односкладні речення)
Перейти до: навігація, пошук

Види односкладних речень[ред.ред. код]

Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні речення поділяються на два типи :

  1. Із головним членом-присудком (Вечоріє. Пахне м'ятою);
  2. Із головним членом-підметом (Літо. Погода. Краса).

Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними (Літо. Погода) і поширеними (Довгождане літо. Чудова погода).

Односкладні речення можуть бути частинами складного речення: Заграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно, словам (Л. Костенко).

Розрізняють кілька типів односкладних речень із головним членом-присудком, залежно від того, що цей присудок означає і чим він виражений:

Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом… (Л. Костенко); Відмикаю світанок скрипічним ключем. (Л. Костенко)) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. (Л. Костенко)). На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте). Означено-особові речення часто виражають різні спонукання до дії — прохання, накази, побажання, заклики:

  1. Бережи рідну землю!
  2. Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня… (Л. Костенко).

Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини всіх часів:

  1. У газетах детально описують події тижня.
  2. Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Т. Шевченко).
  3. Виступ президента покажуть по телебаченню.

Неозначено-особові речення широко вживаються в науковому стилі: У давнину писали на глиняних табличках, папірусах, пергаменті.

Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:

  1. Шилом моря не нагрієш.
  2. Готуй сани влітку.
  3. На переправі коней не міняють.

Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:

  • безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом:

Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко).

  • дієслівними формами на -но, -то:

Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).

  • неозначеною формою дієслова або неозначеною формою дієслова у поєднанні з прислівником чи присудковими словами треба, можна, жаль, шкода, слід:

Ніколи не забути шкільних років. Вибрати не можна тільки Батьківщину (Симоненко).

  • прислівником (зі зв'язкою або без неї):

У коморі було тихенько, як у вусі (Марко Вовчок). Так тихо, тихо скрізь (Тичина).

  • словами нема, немає, не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку:

Ніде немає літа (Л. Костенко).

Безособові речення часто трапляються в художньому стилі мовлення.

Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява… Смага стежок… Сонливиці левади… (Л. Костенко). Світлая, дивная ніч (Нар. тв.)

Інколи називні речення можуть починатися вказівними частками ось, он: Он Говерла. Ось гуцульський край.

Називні речення вимовляються з інтонацією повідомлення. Вони часто вживаються в художньому, публіцистичному та розмовному стилях мовлення.