Підмет
Пі́дмет (лат. subjectum) — це головний член речення, граматично незалежний, означає предмет, ознака якого виражається присудком. Підмет і другорядні члени речення, що належать до підмета, утворюють групу підмета. Український термін «підмет» є калькою з subjectum, утвореного від слів sub («під») + jacio («метаю»)[1].
Найчастіше підмет виражається називним відмінком іменника.
- Підмет називає предмет, що про нього щось стверджується або заперечується в реченні, і відповідає на питання «хто? що?».
- Щоб перевірити, чи правильно визначено підмет, пробуємо замінити його займенниками «він, вона, воно, вони» в називному відмінку. Якщо в реченні така заміна можлива, то це підмет, якщо ні — інше слово. Підкреслюється у реченні суцільною рискою.
Підмет може бути:
- простим — вираженим одним словом;
- складеним — вираженим словосполученням.
Форма вираження: займенник, іменник, субстантивований прикметник, числівник, прислівник, вигуком або службовою частиною мови.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт української мови: підмет
- Підмет // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1379-1380. — 1000 екз.
- Підмет // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін.. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 395. — 552 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.