Палац дожів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Палац дожів
італ. Palazzo Ducale
Вид на Палац дожів в боку Венеціанської лагуни
Вид на Палац дожів в боку Венеціанської лагуни
Статус: музей
Країна: Італія
Місце розташування: місто Венеція
Географічні координати: 45°26′00″ пн. ш. 12°20′25″ сх. д. / 45.4335556° пн. ш. 12.3404111° сх. д. / 45.4335556; 12.3404111
Тип будівлі: палац
Архітектурний стиль: готика
Початок будівництва: 810 рік
Завершення будівництва: 1424 рік

Палац дожів (італ. Palazzo Ducale) у Венеції — пам'ятка італійської готичної архітектури (XIV-XV століть).

Історія будівництва[ред.ред. код]

Свою назву палац бере від резиденції дожа, верховного голови Венеціанської держави. Як і собор Святого Марка, Палац дожів будувався і прикрашався багато сторіч. Перша його будівля, побудована в 810 році, була фортецею зі стінами і баштами, з усіх боків оточена водою. У 976 році частина знаті і народ повстали проти дожа П. Кандіані IV і спалили його резиденцію. Замість неї венеціанці побудували нову фортецю, але і вона згоріла в 1106 році.

У XII столітті венеціанські майстри спорудили новий палац, причому вже не було необхідності споруджувати його як фортецю. На той час у Венеції вже не існувало звичайних для середньовічної Європи міцних замків і кріпосних стін: тут море служило захистом, а замість фортів у республіки був прекрасний флот. Тому кріпосні стіни і башти в новому палаці зводити не стали, а рів, що зберігся, засипали.

Нинішній Палац Дожів побудували Філіппо Календаріо, П’єтро Базейо і майстер Енріко. У 1400-1404 роках був закінчений фасад, що виходить на лагуну, а у 1424 році і той, який виходив на Площу Святого Марка. Для завершення будівництва будівлі були запрошені Флорентійські і Ломбардійські майстри, але велика частина будівлі в стилі готики була виконана членами родини Бон, венеціанськими майстрами - фахівцями з обробки мармуру.

Зовнішній вигляд палацу[ред.ред. код]

Неначе в насмішку над усіма законами архітектури верхня масивна частина Палацу дожів покоїться на легких ажурних арках. При першому погляді здається, що будівля перекинута фундаментом догори і дахом вниз, настільки нелогічна сама система її фасаду: дві стрічки слабких опор внизу і висока суцільна стіна вгорі. У 1577 році чергова пожежа знищила одне крило будівлі і Антоніо де Понті, творець моста Ріальто, відновив первинний вигляд будівлі.

Спочатку здається, що всі архітектурні елементи фасаду пов'язані між собою якось нелогічно, несподівано і неначе випадково. А в той же час все тут привабливо, свіжо і яскраво, повно життя і радості, все художньо насичено і, кінець кінцем, розумно. Відкрита аркадна галерея першого поверху — це не художній каприз, а чудове укриття від південного сонця. Це місце, де будь-якому перехожому приємно відпочити і помилуватися звідси видом одного з найпрекрасніших у світі архітектурно-природних пейзажів.

Галерея другого поверху — це повітряний балкон, що затінює з півдня і з заходу порівняно невеликі офіційні приміщення. Комбінація ажурних галерей і гладкої стіни в Палаці дожів насичує весь фасад надзвичайним багатством композиційних контрастів і як би оголяє загальну зовнішність фасаду, відкриту назустріч ансамблю Пьяцетті і простору венеціанської лагуни.

Центральний балкон Палацу дожів

Обробка палацових фасадів велася в основному в середині і другій половині XV століття, коли колишнє захоплення готичною традицією змінилося у венеціанців прагненням до гармонійніших форм Ренесансу. Відмовившись від готичної філігранності, вони зробилися прихильниками м'якої округлості архітектурних форм, що блищать різноманітними сортами мармуру. Проте світлий фасад Палацу дожів, що виходить на Пьяцетту, має одну похмуру деталь. У другому ярусі 9-а і 10-а колони зроблені з мармуру густішого, червонуватого відтінку: між цими колонами оголошувалися смертні вироки.

У центрі східного фасаду знаходиться великий балкон, виконаний учнями Сансовіно в 1536 році. Над балконом — стрілчасте вікно і скульптурне зображення дожа Андреа Ґрітті перед символом Венеції. Над цим балконом встановлена статуя Правосуддя роботи скульптора Алессандро Вітторіа. Саме з цього балкона у 1866 році було проголошено возз'єднання Венеції з Італійським Королівством.

Порта делла Карта[ред.ред. код]

Вигляд «Паперової брами»

Зліва від фасаду, що виходить на Площу Святого Марка, відкриває доступ у двір Палацу дожів «Порта делла Карта» (італ. Porta della Carta) — «Паперова брама», створена Джованні та Бартоломео Бон; у формі стрілчастої арки, прикрашеної в її верхній частині декоративними елементами в готичному стилі; на порталі — дож Франческо Фоскарі перед крилатим левом, а вгорі — статуя Правосуддя. Походження цієї назви вчені трактують двояко. Можливо, воно відбулося від архіву документів, що знаходився неподалік, або, можливо, тому, що колись тут сиділи писарі і допомагали складати городянам папери, скарги і прохання.

Бронзовий колодязь (vera da pozzo), розташований у середині двора Палацу дожів

Через «Porta della Carta» можна пройти до арочної галереї Фоскарі, а потім у двір Палацу дожів, оточений двох'ярусними мармуровими аркадами і прикрашений вісьмома давньогрецькими скульптурами. Особливу увагу привертає до себе статуя генерала М. делла Ровере, герцога Урбінського (робота скульптора Д. Бандіні). Посередині двору досі розташовані два пишні бронзові колодязі-водоймища, які постачали кращу в усій Венеції воду. Безліч торговок водою щодня заповнювали внутрішній двір Палацу дожів і розносили звідси своє холодне і смачне пиття навіть у найвіддаленіші квартали Венеції.

Основний фасад зі східного боку входу — роботи Антоніо Ріццо (кінець XV століття), розкішно прикрашений П'єтро Ломбардо. Два фасади, які обрамляють двір з південного і з західного боку, побудовано з червоної цеглини Бартоломео Манопола в XVII столітті.

Нагорі північного фасаду з Арочною галереєю Фоскарі встановлений циферблат годинника; у цього фасаду два яруси арок: напівкруглі в портику і стрілчасті в лоджії. В арочних галереях виділяються ніші з античними відреставрованими статуями. Цей фасад також є барочною роботою Манопола. Праворуч, на високому п'єдесталі встановлений пам'ятник урбінському герцогові Франческо Марія делла Ровере роботи Джованні Бандіні (1587 р.).

Інтер’єр[ред.ред. код]

Сходи Гігантів[ред.ред. код]

Сходи Гігантів

З внутрішнього двору до Палацу ведуть величезні сходи Гігантів, вирубані з каррарського мармуру. У 1554 році на верхньому майданчику сходів встановили величезні мармурові статуї Марса і Нептуна — військового і морського покровителів Венеції (робота Я. Сансовіно), з тих пір сходи й отримали свою нинішню назву. На верхньому майданчику сходів Гігантів відбувалися всі урочисті церемонії, що здійснювалися у Венеціанській республіці, і найпишнішою з них було вінчання дожа. Тоді сходи перетворювалися ніби на гігантський трон, а найстаріший член Ради покладав на голову нового правителя дорогоцінний головний убір — символ влади дожа. Сходи ведуть у криту галерею другого поверху. Уздовж галереї і всередині палацу часто зустрічаються «пащі левів» — вигравірувані голови левів, в яких опускалися послання і таємні доноси, що були компетенцією різних управлінь.

«Золоті сходи»[ред.ред. код]

У парадні зали палацу можна піднятися по «Золотих сходах», спроектованих Сансовіно у 1538 році для дожа Андреа Ґрітті і закінчених Скарпаньїно у 1559 році. Сходи, вкриті позолоченою ліпниною, за старих часів призначалися для важливих гостей і для високоповажних осіб, чиї імена значилися в «Золотій книзі». Цю книгу жителі Венеції склали у 1315 році і вписали до неї 200 родин, члени яких могли обіймати важливі державні посади з тих пір аж до кінця існування республіки. «Золота книга» зберігалася в особливій кімнаті, яка була влаштована під «Золотими сходами» у 1180 році дожем Ц'яні.

Зала Великої Ради[ред.ред. код]

Золоті сходи вели до «Зали Великої Ради» — найбільшої зали не тільки у Венеції, але й в усій Італії. Її довжина 54 метри, ширина — 25 метрів, а висота — 15 метрів. Зала Великої ради займає все південне крило. Її прикрашали шедеври Тіціана, Веронезе, Тінторетто та інших відомих художників, але всі вони загинули при пожежі 1577 року. Зала була реконструйована за проектом Антоніо де Понті. Перед східною стіною в «Залі Великої Ради» на піднесенні встановлені трон дожа і крісла шести членів Малої Ради. А над ними всю стіну займає одна з найбільших картин у світі — «Рай», написана Якопо Тінторетто і його сином Доменіко (1590 року). На стелі виділяється величезна овальна картина Паоло Веронезе «Тріумф Венеції». Вікна зали виходять на лагуну. Величезна плоска стеля «Зали Великої Ради» затягнута розкішними живописними полотнами, облямованими важкими визолоченими візерунками.

Зала виборів[ред.ред. код]

З «Зали Великої Ради» відвідувачі проходять до «Зали виборів» (або «Зали долі»), яка називається так тому, що за часів Республіки в ній проходило публічне балотування чиновних осіб, а іноді і їх засудження. Тут же ухвалювалися і вироки, але із зброєю в цей зал ніхто входити не смів.

Масивна стеля «Зали виборів» пишна різьбленням і позолотою. Крім того, у ній розміщені три великі овальні картини, два квадрати і 12 неправильних трикутників, в яких представлені алегоричні сюжети, написані художником Падованіно.

Зала компаса[ред.ред. код]

«Зала компаса» — колись передня «Зали Ради Десяти», а водночас і інквізиції, в якій засуджені з трепетом і жахом чекали вироку. Тут же знаходилася і всім відома «Левова паща», в яку опускалися повідомлення і доноси.

Стеля «Залу компаса» складається з трьох величезних овалів і 12 чотирикутників, що заповнюють кути. Цей плафон був розписаний П. Веронезе, і на першому великому овалі він зобразив «Тріумф Венеції», представивши її у вигляді богині, що носиться в хмарах, оточеної алегоричними фігурами Слави, Сили, Багатства… Але один з овалів в наш час[Коли?] порожній. Раніше у ньому знаходився «Святий Марк, оточений святими», але у 1797 році картина була вивезена до Парижу і виставлена у Луврі, де викликала захоплення і здивування відвідувачів.

Зала Ради Десяти[ред.ред. код]

У «Залі Ради Десяти» засідав трибунал, який вів слідства, що стосуються політичних злочинів проти держави. Трибунал очолював дож і до його складу входило десять членів Великої Ради і шість радників. Над цією залою знаходилися тюремні камери, так звані Пьйомбі, з свинцевою стелею, в яких колись були ув'язнені Джакомо Казанова і Джордано Бруно. В центрі стелі розташований шедевр Паоло Веронезе «Зевс вражає блискавкою пороки», відвезений в 1797 році французами до Парижу і який досі зберігається в Луврі. У наш час[Коли?] на цьому місці встановлена копія цього знаменитого полотна, виконана Якопо ді Андреа.

У «Залі Ради десяти» зараз розташовані чудово написані портрети всіх дожів, що правили у Венеції. Але на місці, де повинен бути портрет дожа Маріно Фальєро, видно тільки порожня овальна рама, а під нею напис: «Тут місце Маріно Фальєро, страченого за зраду».

З «Зали Ради десяти» засуджені через особливі секретні сходи слідували у верхню частину Палацу, яка називалася «Свинцевою покрівлею», а також «Свинцями» або «Пьйомбами». У анфіладах пишних зал тіснилися дива мистецтва, краси і насолоди життям, а над плафонами, що блищать нестримною фантазією художників, у свинцевих горищах стогнали в'язні. У стінах тісних коридорів досі чорніють отвори, в які і десятирічна дитина, якщо і зможе увійти, то тільки згорбившись. Затвори і залізні грати звідси давно зникли, але по стінах ще і зараз видно обгорілі залишки дерев'яної обшивки, яка хоч якось охороняла в'язнів від вогкості….

Зала Скарлатті[ред.ред. код]

У залі Скарлатті збиралися сановники в яскраво-червоних тогах, що чекали дожа для проведення офіційних церемоній. Розкішна обробка цієї зали була виконана під керівництвом П'єтро Ломбардо. Багата дерев'яна стеля відноситься до початку XVI століття. На витонченому мармуровому каміні встановлений герб дожа Аґостіно Барбаріґо.

Зала Карт[ред.ред. код]

Зала Карт бере свою назву від важливих географічних карт, що прикрашають стіни, виконаних Джованні Баттіста Рамнусіо у 1540 році, а також Франческо Гріселліні і Джустіно Менескарді у 1762 році. У центрі зали два великі глобуси, що відносяться до XVII століття.

Зала Колегії[ред.ред. код]

Зала Колегії, Франческо Ґуарді

У залі Колегії збиралася Колегія, що складалася з дожа, шести радників, старшин, глави Ради Десяти і Верховного Канцлера. Тут ухвалювалися найважливіші рішення уряду республіки. Цей зал був спроектований Антоніо де Понті у 1574 році. Прекрасна позолочена різьблена стеля створена Франческо Белло і є обрамленням алегоричних полотен роботи Паоло Веронезе, серед яких над трибуною виділяється «Венеція на троні».

Зала Сенату[ред.ред. код]

Зала Сенату була також реконструйована Антоніо де Понті. Малюнок прекрасної стелі був зроблений Вероною Крістофоро Сорті. Вставлені в нього панно створені різними художниками, зокрема Тінторетто.

В’язниця[ред.ред. код]

Міст Зітхань

Із зал Управління Законів і Управління кримінальних справ можна потрапити до коридору, який веде навпростець через Міст Зітхань, перекинутому через Палацовий канал, до Нових в'язниць, спроектованих архітектором Антоніо де Понті. По мосту проходять два коридори: верхній веде до Нових в'язниць, а нижній повертається на поверх портика Палацу дожів. До Старих в'язниць належали Пьйомбі, що знаходяться під свинцевим дахом Палацу, і Поцці, що знаходяться на рівні води Палацового каналу, в які садили найнебезпечніших ув'язнених. Тюремні камери Поцці через їх дерев'яне облицьовування і убогий простір навівають на відвідувача похмуре відчуття, і легко можна уявити настрій тих, хто був ув'язнений тут.

Сьогодення[ред.ред. код]

Разом з собором Святого Марка, бібліотекою Сан-Марко та іншими будівлями утворює головний архітектурний ансамбль міста. Будівля функціонує як музей.

У 2007 році в Палаці була проведена виставка «Венеція та Іслам».

Джерела[ред.ред. код]