Пересичена пара

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ізотерми реального газу (схематично)
Лінії:
Сині — ізотерми за температури нижчої від критичної. Зелені ділянки на них — метастабільні стани.
Червона — критична ізотерма.
Блакитні — надкритичні ізотерми.
Точки:
Точка F — точка кипіння.
Точка K — критична точка.
Точка G — точка роси.
Ділянки:
Ділянка, що лежить лівіше від точки F — нормальна рідина.
Пряма FG — рівновага рідкої і газоподібної фази.
Ділянка FA — перегріта рідина.
Ділянка F′A — розтягнена рідина (p<0)
Ділянка AC — аналітичне продовження ізотерми, фізично неможливий стан.
Ділянка CG — пересичена (переохолоджена) пара.
Ділянка, що лежить правіше від точки G — нормальний газ (перегріта пара).
Примітка: Площі фігур FAB і GCB однакові.

Переси́чена (перенаси́чена) па́ра (англ. supersaturated vapor) — пара, тиск якої перевищує тиск насиченої пари за даної температури[1]. Може отримуватися шляхом збільшення тиску пари в об'ємі, вільному від центрів конденсації (пилинок, іонів, краплинок рідини малих розмірів тощо). Інший спосіб отримання — охолодження насиченої пари за тих же умов. Насичену пару, отриману останнім способом, ще називають переохолодженою парою[2][3]. Крім того, іноді в літературі зустрічається термін перенасичена пара.

Стан пересичення пари є метастабільним, тобто такий стан пари здатен існувати тривалий час, проте він є термодинамічно нестійким[4]. Так, при появі будь-яких центрів конденсації частина пари конденсується, тиск пари, яка залишилася падає, і вона переходить у стійкий стан насиченої пари над сконденсованою рідиною. Встановлюється динамічна рівновага між рідкою і газоподібною фазами.

Застосування

[ред. | ред. код]

Охолодити пару і отримати в результаті пересичену пару можна шляхом швидкого розширення насиченої або навіть перегрітої пари у процесі, близькому до адіабатичного. При швидкому розширенні суттєвий теплообмін з навколишнім середовищем відбутись не встигає, тому у такому процесі пара охолоджується. Цей спосіб отримання пересиченої пари використовується у камері Вільсона — лабораторному пристрої, що призначений для візуалізації траєкторій заряджених часток[3].

Швидка заряджена частка[5], що влетіла в камеру, наповнену перенасиченою парою, при зіткненнях з молекулами газу викликає їх іонізацію. Іони, які утворюються, виступають в ролі центрів (зародків) конденсації, і пересичена пара, що знаходиться в камері, починає конденсуватися на них. Поступово в результаті конденсації розмір крапельок рідини збільшується, досягаючи розмірів порівнянних з довжиною хвилі світла і починають досить добре розсіювати видиме світло. Ці крапельки розташовуються ланцюжком (треком) вздовж траєкторії частинки, роблять її добре видимою і доступною для спостереження і фотографування. Після реєстрації треків частинок в камері Вільсона її необхідно знову активувати, тобто знову створити в ній пересичену пару. Це досягається підвищенням тиску в камері, наприклад, рухом поршня на стиск. При адіабатичному стисненні, що супроводжується нагріванням газу, пересичена або насичена пара переходить в перегріту пару, при цьому крихітні крапельки рідини, завислі в газі, швидко випаровуються. Подальше адіабатичне розширення газу в камері готує її до повторної реєстрації нових треків часток.

Інший спосіб отримання пересиченої пари використовується в дифузійних камерах (вперше використана американським фізиком А. Лангсдорфом у 1936 році), призначених для тих же цілей, що і камера Вільсона. У цих камерах пересичення пари відбувається в результаті безперервного руху потоку пари від відносно гарячої кришки камери до підтримуваної при зниженій температурі поверхні дна. У просторі між кришкою і дном формується область наповнена пересиченою парою. Поблизу кришки — перегріта пара, поблизу дна — насичена пара. На відміну від камери Вільсона, в дифузійної камері пересичена пара існує постійно, тому вона може використовуватися для спостережень треків заряджених часток безперервно.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Пересыщенный пар // Физический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М. : Советская энциклопедия, 1984. — С. 529.
  2. Сивухин Д. В. Общий курс физики. — М. : Физматлит, 2005. — Т. II. Термодинамика и молекулярная физика. — С. 384. — ISBN 5-9221-0601-5.
  3. а б Савельев И. В. Курс общей физики. — М. : Наука, 1970. — Т. I. Механика. Молекулярная физика.
  4. Метастабильное состояние // Физическая энциклопедия / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М. : Большая Российская энциклопедия, 1992. — Т. 3. — С. 121—122. — 48 000 прим. — ISBN 5-85270-019-3.
  5. Кінетична енергія частки повинна багатократно перевищувати енергію іонізації молекул газу камери.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Кучерук І. М. Загальний курс фізики: у 3-х т. : навч. посіб. для студ. вищ. техн. та пед. закл. / І. М. Кучерук, І. Т. Горбачук, П. П. Луцик ; ред. І. М. Кучерук. — К. : Техніка, 1999 — . — ISBN 966-575-196-4.
  • Буляндра О. Ф. Технічна термодинаміка: Підручн. для студентів енерг. спец. вищ. навч. закладів. — К.: Техніка, 2001. — 320 с. — ISBN 966-575-103-4
  • Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. — 2-е видання Х.: Видавництво САГА, 2008. — 320 с. — ISBN 978-966-2918-54-0.
  • Алабовский А. Н., Недужий И. А. Техническая термодинаміка и теплопередача: Учеб. пособие. — 3-е изд. Перераб. и доп. К.: Вища школа, 1990. — 255 с. — ISBN 5-11-001997-5
  • Ривкин С. Л., Александров А. А. Термодинамические свойства воды и водяного пара. Справочник. — 2-е изд., перераб., и доп. — М.: Энергоатомиздат, 1984. — 80 с.

Посилання

[ред. | ред. код]