Покинуті міста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Покинуті міста»
MISTA.jpg
Автор Анатолій Дністровий
Країна Україна
Мова українська
Жанр поезія
Укр. видавництво Видавництво Сергія Пантюка
Виданий 2004
Сторінки 64
ISBN 966-8529-11-1

Покинуті міста — збірка поетичних творів українського письменника Анатолія Дністрового, написаних після 90-х. Збірка опублікована в 2004 році у видавництві Сергія Пантюка (Хмельницький), у поетичній серії «Зона Овідія».

Анотація[ред. | ред. код]

"Покинуті міста" – п’ята поетична книга Анатолія Дністрового. Збірка об’єднала поетичний цикл «Перший автомобіль у Тернополі», поеми «Слово про життя людини», «Слово про життя людини ІІ», «Вічна катари».

На тлі попередніх збірок автора ("Проповідь до магми", "На смерть Кліо", "Спостереження", "Жовта імла") книга кардинально відрізняється і стилістично, і тематично. Панорамний епічний розмах верлібрів і поем формує цікаву ретроспективу минулого культури, соціуму, повсякденного. Дністровий грається з ретроурбанізмом та культурою пам’яттю, зокрема через відтворення речей і їх плину, через показ побуту та історичних подій на Західній Україні упродовж модерної історії.

Поема "Вічні катари" - експериментальний метаісторичний каскад із різних історичних епох, упродовж яких вистояло "чисте християнство", сформульоване автором метафорою "вічних катарів".

Іван Андрусяк про збірку "Покинуті міста"[ред. | ред. код]

« Це, як на мене, найкраща наразі його поетична книжка... Рецензуючи одну з попередніх Анатолієвих збірок, я вже завважував, що для його поетичної техніки верлібр природніший, органічніший – адже структурно текст поета зазвичай вибудовується з логічно виформулюваних ритмічних “блоків”, і силабо-тоніка нерідко мусить розламувати ці блоки по-живому на догоду лише канонові. Натомість у верлібрах – а “Покинуті міста” складаються виключно з них – ці “блоки” не каменіють, не відкладаються в мертву структуру, а навпаки – оживають, вібрують, накочуються, як хвилі, один за одним, подекуди й перекриваючи один одного. Саме так досягається дуже близький до гекзаметрового ефект розміреного – на подих – інтелектуального потоку, що присмачений холодною, подекуди навіть безжалісною інтонацією філософа, а водночас оживлений глибоко “спресованим” усередині логіки надсадним переживанням, без котрого був би текст, але не було би власне поезії. Відтак читати “Покинуті міста” – це ніби намотувати живі нерви на холодний стержень живої логіки.

Друга симптоматична в контексті цієї книжки річ – арґументована спроба “реанімації” жанру поеми... Саме поеми складають основу книжки Анатолія Дністрового “Покинуті міста” – він розпрацьовує цей жанр уже на рівні соціопоетичному. І в поемах “гекзаметрова” природа його верлібру розкривається повною мірою, витворюючи своєрідну динаміку, якщо можна так сказати, “інтелектуальної епічності"

(Іван Андрусяк. "Верлібр - це гекзаметр сьогодні")[джерело?]

»

.

Рецензія[ред. | ред. код]

Іван Андрусяк. Книжка про міста й людей (рец. на поетичну збірку «Покинуті міста»). Без цензури, 06.08.2004.

Іван Андрусяк. Верлібр - це гекзаметр сьогодні: https://web.archive.org/web/20110617080513/http://dyskurs.narod.ru/