Проблема "принципал-агент"

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Основна ідея теорії агента (P: принципал A: агент)

Проблема принципала-агента в політичній науці та економіці (також відома як дилема агентства або агентська проблема) виникає, коли одна особа чи організація ("агент") здатна приймати рішення та/або діє від імені, що впливає, іншої особи чи суб'єкта - "принципала" (довірителя). [1] Ця дилема існує за умов, коли агенти вмотивовані діяти в своїх інтересах, що суперечать принципам їх принципалів і є прикладом морального ризику.

Поширеними прикладами таких відносин є корпоративне управління (агент) та акціонери (принципал), виборні посадові особи (агент) та громадяни (принципал) або брокери (агент) та ринки (покупці та продавці, принципали). [2]

Чи насправді тривалий судовий процес, який рекомендує адвокат (агент) потрібний для покращення добробуту його клієнта (принципала), чи цей процес забезпечить дохід адвокату? Насправді проблема може виникнути майже в будь-якій ситуації, коли одна сторона платить іншій за виконання певної роботи, коли агент має невелику або несуттєву частку в результаті, як-то виконання господарських робіт або ремонт автомобіля, незалежно від того, чи є це офіційною, чи неофіційною угодою.

Проблема виникає тоді, коли обидві сторони мають різні інтереси та асиметричну інформацію (агент має більше інформації), через що принципал не може бути повністю впевнений, що агент завжди діятеми у його інтересах (принципала), особливо у тих випадках, коли діяльність приносить вигоду принпипалу й витратна для агента, і де спостереження за діями агента пов’язано з суттєвими видатками (див. моральний ризик та конфлікт інтересів ). Часто принципал може бути настільки стурбований можливістю експлуатації агентом, що він вирішить взагалі не укладати угоди, навіть коли б це було б взаємовигідним: субоптимальний результат, який може знизити загальний рівень добробуту. Відхилення інтересу довірителя агентом називається "агентські витрати". [3]

Проблема агента може бути посилена, коли агент діє від імені декількох принципалів (довірителів) (Проблема багатьох довіретелів). [4] Коли один агент діє від імені декількох принципалів, кілька директорів повинні погодитись з цілями агента, але зіткнуться з проблемою колективних дій в управлінні, оскільки окремі директори можуть лобіювати агента чи іншим чином діяти в своїх індивідуальних інтересах, а не заради досягнення інтересу усіх принципалів. [5] В результаті, може виникнути свавілля в управлінні та моніторингу, [6] дублювання важелів управління та моніторингу, [7] або конфлікт між директорами [8] призведе до високої автономності агента. Це було визначено як проблема багатьох принципалів і є особливо серйозною проблемою, зокрема, в державному секторі, де існує множина принципалів, а ефективність і демократична відповідальність підриваються за відсутності чіткого управління. [9] [10] Ця проблема може виникнути, наприклад, у виконавчій владою, міністерствах, відомствах, міжмуніципальному співробітництві, державно-приватному партнерстві та фірмах з кількома акціонерами.

Для узгодження інтересів агента з інтересами принципала (довірителя) можуть використовуватися різні механізми. При працевлаштуванні роботодавці (принципали) можуть використовувати ставки / комісії, розподіл прибутку, ефективність заробітної плати, вимірювання результативності (включаючи фінансову звітність ), агент, який розміщує облігацію, або загрозу припинення роботи, щоб узгодити інтереси працівників з власними.

Огляд[ред. | ред. код]

Теорія (проблема) принципала-агента виникла у 1970-х роках на межі економіки та інституціональної теорії. Існує певна суперечка відносно авторства теорії. Теоретики Стівен Росс та Баррі Мітнік заявляли про своє авторство на неї. [11] Кажуть, що Росс спочатку описав дилему у термінах вибору людиною смаку морозива для іншої людини, чиїх вподобань вона не знає.

Однак найбільш цитується посилання на теорію авторства Майкла К. Дженсена та Вільяма Меклінга. [12] Їхня теорія вийшла за рамки економічних чи інституційних досліджень, увібравши у себе контекст інформаційної асиметрії, невизначеності та ризику.

У контексті права, принципал недостатньо знає про те, чи був виконаний (або якою мірою був виконаний) контракт, й він обмежений агентськими витратами. Вирішення цієї інформаційної проблеми - яка щільно пов'язана з проблемою морального ризику - полягає у забезпеченні відповідних стимулів, щоб агент діяв так, як того бажає принципал.

З точки зору теорії ігор, вирішення проблеми передбачає зміну правил гри так, щоб власний зацікавлений раціональний вибір агента збігався з бажаннями принципала. Навіть на обмеженому полі трудових договорів складність практичного здійснення цього проявляється у безлічі механізмів компенсації та схем нагляду, а також у критиці таких механізмі. Наприклад, Едвард Демінг (1986) описав це у своїх «Сім смертельних хвороб» управління.

Трудова угода[ред. | ред. код]

У контексті трудового договору індивідуальні контракти формують основний метод стимулювання реструктуризації, максимально узгоджуючи інформацію про наявну роботу виконавців та компенсацію за неї. Через відмінності у кількості та якості доступної інформації про результати роботи окремих працівників, здатності працівників нести ризики та здатності працівників маніпулювати методами оцінювання, структурні деталі окремих контрактів сильно різняться, включаючи такі механізми, як "розміри ставок, опціони, дискреційні бонуси, акції, розподіл прибутку, ефективність заробітної плати, відстрочена компенсація тощо". [13]

Зазвичай ці механізми використовують залежно від умов зайнятості: продавці часто отримують частину або всю свою винагороду як комісійні, робочим зазвичай виплачують погодинну заробітну плату, а офісним працівникам як правило винагороду виплачують щомісяця або двічі на місяць (при цьому понаднормова роботу оплачується за вищою ставкою).

Використання цих механізмів різниться залежно від сектору економіки: первинного чи вторинного згідно Дорінгера та Піоре. (див. також подвійний ринок праці). [[Категорія:Теорія організацій]]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Eisenhardt, K.M. (1989). Agency Theory: An Assessment and Review. The Academy of Management Review 14 (1): 57–74. JSTOR 258191. doi:10.5465/amr.1989.4279003. 
  2. Agency Costs. Investopedia. 
  3. Pay Without Performance, Lucian Bebchuk and Jesse Fried, Harvard University Press 2004 (preface and introduction)
  4. Voorn, B.; Van Genugten, M.; Van Thiel, S. (2019). Multiple principals, multiple problems: Implications for effective governance and a research agenda for joint service delivery. Public Administration. doi:10.1111/padm.12587. 
  5. Bernheim, B.D.; Whinston, M.D. (1986). Common agency. Econometrica: Journal of the Econometric Society. 
  6. Gailmard, S. (2009). Multiple principals and oversight of bureaucratic policy-making. Journal of Theoretical Politics 21 (2): 161–86. doi:10.1177/0951629808100762. 
  7. Khalil, F.; Martimort, D.; Parigi, B. (2007). Monitoring a common agent: Implications for financial contracting.. Journal of Economic Theory 135: 35–67. doi:10.1016/j.jet.2005.08.010.  Проігноровано невідомий параметр |citeseerx= (довідка)
  8. Garrone, P.; Grilli, L.; Rousseau, X. (2013). Management discretion and political interference in municipal enterprises: Evidence from Italian utilities. Local Government Studies 39 (4): 514–40. doi:10.1080/03003930.2012.726198. 
  9. Martimort, D. (1996). The multiprincipal nature of government. European Economic Review 40 (3–5): 673–85. doi:10.1016/0014-2921(95)00079-8. 
  10. Moe, T.M. (2005). Power and political institutions. Perspectives on Politics 3 (2). doi:10.1017/S1537592705050176. 
  11. Mitnick, Barry M. (January 2006). Origin of the Theory of Agency. 
  12. Jensen, Michael C.; Meckling, William H. (October 1976). Theory of the firm: Managerial behavior, agency costs and ownership structure. Journal of Financial Economics 3 (4): 305–360. doi:10.1016/0304-405X(76)90026-X. 
  13. Pendergast, Canice (1999). The Provision of Incentives in Firms. Journal of Economic Literature 37 (1): 7–63. JSTOR 2564725. doi:10.1257/jel.37.1.7.  Проігноровано невідомий параметр |citeseerx= (довідка)