Провулок Людмили Гурченко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Провулок Людмили Гурченко
Харків
МісцевістьЦентр
РайонШевченківський район
Назва на честьЛ. М. Гурченко
Колишні назви
Харинський, Саммеровський провулок
Загальні відомості
Протяжність110 м
Координати початку49°59′45″ пн. ш. 36°13′47″ сх. д. / 49.995972° пн. ш. 36.229806° сх. д. / 49.995972; 36.229806
Координати кінця49°59′48″ пн. ш. 36°13′46″ сх. д. / 49.996889° пн. ш. 36.229694° сх. д. / 49.996889; 36.229694
поштові індекси61057
Транспорт
Найближчі станції метроІсторичний музей, 380 м
Рухдвосторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлівід № 1 до № 10
Архітектурні пам'ятки№ 1, 3-Б
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMapr2450267
Мапа
Мапа
CMNS: Провулок Людмили Гурченко у Вікісховищі

Провулок Людмили Гурченко — провулок у Шевченківському районі Харкова. Довжина 110 метрів. Починається від провулку Кравцова, йде на північ, закінчуючись у середині кварталу розгалуженими проїздами.

Історія

[ред. | ред. код]

Провулок заснований у кінці XVIII — на початку XIX століття, деякий час він залишався безіменним. Перша назва провулка — Харинський, по прізвищу Олександри Гаврилівни Хариної, яка оселилася тут у 1870-х роках. О. Г. Харина, вдова надвірного радника, відома в Харкові своєю громадською діяльністю, була опікункою двох жіночих гімназій. Їй належав будинок (нині № 3-Б), спроєктований у вигляді замку з вежею, архітектор, імовірно, О. К. Гірш[1].

В 1920 році в цьому будинку розмістилася Всеукраїнська кооперативна спілка споживчих товариств, тут же оселився її голова Іван Адамович Саммер. Після його смерті провулок назвали Саммеровським[2]. У роки німецької окупації (1942—1943) провулку повертали первісну назву. В 2015 році Саммеровський провулок перейменували на честь радянської акторки та співачки Людмили Гурченко.

У 2016 році на одному з будинків на початку провулку намальовано мурал на честь Людмили Гурченко.

Мурал на честь Людмили Гурченко

Будівлі

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Володимир Тимофієнко. Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 25 грудня 2021.
  2. Станислав Шварц. Путешествие в провинциальную столицу. Ст. 4

Джерела

[ред. | ред. код]