Пузняківці
| село Пузняківці | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Закарпатська область |
| Район | Мукачівський район |
| Громада | Кольчинська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA21040130110060698 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1600 |
| Населення | 538 |
| Площа | 1,149 км² |
| Густота населення | 468,23 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 89630 |
| Телефонний код | +380 3131 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°37′15″ пн. ш. 22°43′18″ сх. д. / 48.62083° пн. ш. 22.72167° сх. д.Координати: 48°37′15″ пн. ш. 22°43′18″ сх. д. / 48.62083° пн. ш. 22.72167° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
502 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 89630, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Пузняківці, 72а |
| Карта | |
  Пузняківці | |
 Пузняківці | |
| Мапа | |
| |
Пузнякі́вці — село в Кольчинській селищній громаді Мукачівського району Закарпатської області України.
Походження назви[ред. | ред. код]
Щодо назви села існують дві легенди. В одній з них пояснюється так, що одним із першозасновників була родина, що носила прізвище Поздняки, які рятуючись від переслідувань монголо-татар знайшли своє «пристанище на горбі».
Друга легенда дає пояснення назви села відносно його природно-кліматичних умов і географічного розташування, тобто пізніше (пузніше) розпочинається прихід весни, а отже і пізніше починаються роботи на полях, пізніше засівають і пізніше збирають урожай.
Історія[ред. | ред. код]
Уперше село Пузняківці згадується в історичних джерелах за 1600 рік. Належало воно до Мукачівської долини — володіння князівського роду Ракоці. В цей час село мало назву «Сорвошрийт», що в перекладі з угорської означало Оленяча Поляна, так як на місці села була величезна поляна, де часто паслися олені, а князі роду Ракоці приходили туди на полювання.
З 1728 року село згадується як «Пузнякдорф» Шенборнівської долини і є володіннями графів Шенборнів.
Пізніше в 1775 році з верхньо-австрійського Зальцкамергута на територію Закарпаття пересилялись великі колонії австрійців- переселенців. Велика колонія німців-австрійців поселилась і в цьому селі. Першими серед них були Пензештадлери, Штайнери, Гунгредери. Тут вони працювали на лісозаготівлях. На початку 19 ст., коли німецька община стала більш-менш заможною в с. Пузняківці була організована перша недільна німецька школа. Культурно- просвітницьку роботу тут проводив Йозеф Пензештадлер, покоління якого проживає і зараз на території села Пузняківці.
З приходом Радянської владипочались репресії щодо німців і багато їх було виселено в Сибір та Казахстан.
На даний час в с. Пузняківці проживає 29 німців. Церква Різдва пр. богородиці. 1943.
храм Різдва пр. Богородиці. 1943.
У XVII ст. парохія була в сусідньому Грабові, але в селі був священик Михайло Пузняк. Спустошену церкву і фару вперше згадують 1699 р.
У 1733 р. згадано про дерев'яну церкву св. Михайла з двома дзвонами. У 1797 р. знову є згадка про дерев'яну церкву. У середині XIX ст. сюди перевезли церкву з села Тур'я Поляна, і вона стояла в Пузняковцях до початку 1950-х років, коли її розібрали під тиском місцевих «активістів». Залишилися з неї ікони апостолів.
Нинішню дерев'яну церкву розмірами 21,5 м на 7,8 м збудовано в 1940—1943 р. Організував будівництво та збір коштів священик Копчай, а будували церкву місцеві майстри Петро Русин, Іван Касинець, Степан Касинець, Федір Ломпарт та Іван Діянич з Туря-Бистрого.
На будівництво потрібно було 8000 пенґів. Оскільки село не могло зібрати таких грошей, то священик розіслав у різні місця 3500 листів з проханням про допомогу й отримав 600 відповідей і 2500 пенґів. Престол, виготовлений 1846 p., було подаровано з каплиці ужгородського катедрального храму, де в 1942 р. встановили новий престол. Хоча церква дерев'яна, однак характерних рис давніх храмів не має. Споруда досить пропорційна. Барокове завершення збалансоване по висоті і гарно «посаджене» на низьку широку башту, вівтарний зруб вирішено в формі апсиди.
Коло церкви стоїть дерев'яна дзвіниця каркасної конструкції. Дахи обох споруд оббито бляхою. На дзвіниці — чотири дзвони. Найменший відлито на замовлення єпископа Сатмарського Леврінца в 1876 р. Інші датовано 1875, 1925 та 1926 роками. За 1994—1996 роки поряд з дерев'яною вимуровано нову цегляну церкву, отже, незабаром ще одна дерев'яна церква щезне з архітектурної карти Закарпаття.
Туристичні місця[ред. | ред. код]
- храм Різдва пр. Богородиці. 1943.
- лісові печери
- Чорний ліс
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 571 особа, з яких 265 чоловіків та 306 жінок.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 538 осіб.[2]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,51 % |
| російська | 1,49 % |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 8 листопада 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||