Перейти до вмісту

Ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
РКК «Енергія»
Відкрите акціонерне товариство «Ракетно-космічна корпорація (РКК) „Енергія“ ім. С. П. Корольова»
ТипАкціонерне товариство
Правова формаакціонерне товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьрозробка космічної техніки
Засновано1946
Засновник(и)Корольов Сергій Павлович Редагувати інформацію у Вікіданих
Штаб-квартираКорольов, вулиця Леніна, 1а
Керівник(и)Лопота Віталій Олександровичd Редагувати інформацію у Вікіданих
Продукціяпілотований космічний апарат
супутниковий зв’язок
Розгінний блок
дистанційне зондування Землі Редагувати інформацію у Вікіданих
Виторг▲42 373 811 000 ₽ (2017)[1]
Операційний прибуток (EBIT)2 206 212 000 ₽ (2017)[1]
Чистий прибуток1 232 438 000 ₽ (2017)[1]
Активи114 995 477 000 ₽ (2017)[1]
Власний капітал3 812 155 000 ₽ (2017)[1]
Власник(и)Об'єднана ракетно-космічна корпорація Редагувати інформацію у Вікіданих
Співробітники7791 осіб (2017)[2]
Дочірні компаніїKosmos Airlinesd Редагувати інформацію у Вікіданих
energia.ru
CMNS: Ракетно-космічна корпорація «Енергія» імені С. П. Корольова у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

РКК «Енергія», Відкрите акціонерне товариство «Ракетно-космічна корпорація (РКК) „Енергія“ ім. С. П. Корольова» — одне з провідних підприємств російської ракетно-космічної промисловості. Головна організація корпорації розташована в місті Корольові (колишній Калінінград Московської області, перейменований у 1996-му році на честь засновника підприємства), філія — на космодромі Байконур (Казахстан). Створена в 1946-му році як ОКБ-1 (Окреме конструкторське бюро № 1) — розробник і виробник першого штучного супутника Землі, автоматичних міжпланетних станцій до Місяця, Венери, Марса, і орбітальних станцій, розробник космічних пілотованих кораблів «Союз», вантажних апаратів «Прогрес» і супутників зв'язку «Ямал».

Після розпаду Радянського Союзу залучена до міжнародних супутникових пускових компаній «Морський старт» й «International Launch Services» для яких РКК «Енергія» постачала верхній ступінь «Блок-ДМ» для виведення корисного навантаження на геостаціонарну орбіту.[3]

Компанія забезпечує функціонування Міжнародної космічної станції та проведення експериментів екіпажами, організовує ротацію екіпажів і забезпечення МКС матеріальними засобами пілотованими космічними кораблями «Союз ТМА» і безпілотними вантажними апаратами «Прогрес М».[3]

15 липня 2025-го року український безпілотник спричинив значну пожежу на заводі РКК «Енергія» з виробництва акумуляторів у Єльці, РФ.[4]

27 серпня 2025-го року керівник РКК «Енергія» Ігор Мальцев на внутрішній корпоративній платформі опублікував повідомлення про сімдесяту річницю компанії, в якому визнав критичні невдачі в реалізації проєктів, зростаючий борг і відсутність інституційної відповідальності. Інформація пізніше просочилися в російську пропаганду.[4]

Історія

[ред. | ред. код]
Прохідна РКК «Енергія»

3 травня 1946-го року Постановою Уряду СРСР створені групи НДІ, КБ, випробувальних організацій, заводів із розробки, виготовлення й випробування балістичних ракет дальньої дії. Для керування розробкою ракет великої дальності створено НДІ-88 (науково-дослідницький інститут № 88) у підмосковному Калінінграді. На чолі відділу №  3, призначили Корольова, який раніше вивчав авіаційну техніку під керівництвом авіаконструктора Туполєва і на початку тридцятих років розробляв перші в Радянському Союзі рідинні ракети.[3]

«Р-1»

[ред. | ред. код]

Спочатку відділ Корольова створював удосконалені версії німецької ракети «Фау-2» (V-2).

18 жовтня 1947-го року — перший у Радянському Союзі успішний запуск ракети «А-4», зібраної з вузлів і агрегатів німецької ракети «Фау-2». Цього ж року закінчено льотні випробування цієї ракети.

7 вересня 1948-го року — перший запуск першої радянської балістичної ракети «Р-1». Ракета майже пролетіла вираховану дальність, але зі значним відхиленням від траси через ненормальну роботу системи управління.

10 жовтня 1948-го року — перший успішний запуск першої радянської балістичної ракети «Р-1». Цього ж року закінчено льотні випробування першої серії ракет «Р-1».

1950-го року — ракетний комплекс з ракетою «Р-1» прийнято на озброєння.

«Р-2» і «Р-5М»

[ред. | ред. код]

На початку 1950-их років почато розробку власних балістичних ракет «Р-2» (кодове найменування Міністерства оборони США SS-2) і «Р-5М» (SS-3).[3]

Зміни структури

[ред. | ред. код]

У 1950-му році відділ перетворено на окреме конструкторське бюро (ОКБ), а в 1956-му році офіційно відокремлено від НДІ-88 як незалежне ОКБ-1.

«Р-7»

[ред. | ред. код]

1956—1957 — спроєктовано ракету «Р-7», першу в світі міжконтинентальну балістичну ракету, успішно запущену в серпні 1957-го року. 4 жовтня 1957-го року модифікована «Р-7» вивела на навколоземну орбіту перший штучний супутник.

Космічна гонка

[ред. | ред. код]

Корольов переконав радянське керівництво фінансувати космічні зусилля. Протягом наступного десятиліття його конструкторське бюро відповідало за встановлення лідерства СССР у космічній гонці зі Сполученими Штатами. Його успіхи включали запуски перших зондів, «Луни-2» і «Луни-3», для досягнення Місяця в 1959-му році; космічного корабля «Восток» з першою людиною у космосі у 1961-му році, першої жінки у 1963-му році; космічний корабель «Восход», на якому Комаров, Феоктистов і Єгоров виконали перший багатомісний космічний політ в 1964-му році і з якого Леонов здійснив перший вихід у космос в 1965-му році; і перший космічний апарат — «Венера-3», який досяг іншої планети (Венера) в 1965-му році.

«Н1-Л3»

[ред. | ред. код]

Найдорожчим космічним проєктом організації в 1960-их роках була секретна програма «Н1-Л3», розроблена для висадки людей на Місяць у конкуренції з США. Після чотирьох послідовних невдач велетенської багатоступеневої ракети радянський уряд скасував програму в 1974-му році.[3]

Орбітальні станції

[ред. | ред. код]

У 1971-му році побудовано і запущено першу в світі космічну станцію «Салют». 1977-го року запущено станцію «Салют-6», 1982-го року — «Салют-7». Станції другого покоління мали два стикувальні порти, завдяки чому значно збільшилась тривалість перебування екіпажу на станції, оскільки пілотований корабель «Союз» можна було замінити під час польоту, а також доставляти вантажі і паливо кораблями постачання «Прогрес». Загалом 26 екіпажів, зокрема кілька міжнародних, відвідали дві станції, встановивши послідовні рекорди витривалості в космосі.

НВО «Енергія»

[ред. | ред. код]

У 1974-му році уряд створив НВО «Енергія» (Науково-виробниче об'єднання «Енергія»), з колишнім «ОКБ-1» на чолі, щоб грати провідну роль в радянській пілотованій космічній програмі.

«Енергія-Буран»

[ред. | ред. код]

З 1976-го року «Енергія» була головним підрядником з розробки космічної системи «Енергія-Буран», комбінації ракети-носія надважкого класу «Енергія» і крилатого орбітального апарата «Буран», аналогічних американському космічному човнику. Після двох успішних запусків у 1987-му і 1988-му роках фінансування програми скасовано 1993-го року через значні фінансові проблеми після розпаду Радянського Союзу.[3]

Орбітальна станція «Мир»

[ред. | ред. код]

У 1986-му році запущено основний модуль космічної станції «Мир», який згодом доповнили наукові і сервісні модулі. Протягом 10 років, з 1989-го по 1999-ий рік, на станції постійно перебували екіпажі.[3]

Міжнародна космічна станція

[ред. | ред. код]

Спираючись на досвід роботи з «Миром», 1993-го року «Енергія» підписала контракт як головний підрядник російської частини МКС. Її роль поступово зменшувалася, частково внаслідок жорсткої конкуренції з боку іншої російської компанії, Хрунічева, яка взяла на себе відповідальність за проєктування та виготовлення кількох модулів МКС.[3]

РКК «Енергія»

[ред. | ред. код]

У квітні 1994 року президент Росії Борис Єльцин підписав указ про перейменування фірми на РКК «Енергія» (Ракетно-космічна корпорація «Енергія») і часткову приватизацію компанії.[3]

Розробки

[ред. | ред. код]

Балістичні ракети

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки перебування на озброєнні.

Міжконтинентальні балістичні ракети

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки перебування на озброєнні.

Ракети-носії

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки запусків

Супутники

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки запусків

Міжпланетні станції

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки запусків

Космічні кораблі

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки запусків

  • «Прогрес» (1978–1990)
  • «Прогрес M» (1989–2009)
  • «Прогрес M-ВДУ» (1992–1998)
  • «Прогрес M1» (2000–2004)
  • «Прогрес М-01М» (2008-2015)
  • «Прогрес М-ГКМ» (2001, 2009)
  • «Прогрес МС» (2015-)

Орбітальні станції

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки польотів

Розгінні блоки

[ред. | ред. код]

У дужках вказано роки запусків

  • «Блок Д» (1967—1976)
  • «Блок Д-1» (1978—1989)
  • «Блок Д-2» (1988—1996)
  • «Блок ДМ» (1974—1990)
  • «Блок ДМ-2» (1982—2012)
  • «Блок ДМ-2М» (1994—2005)
  • «Блок ДМ-5» (1997—2002)
  • «Блок ДМ1» (1996)
  • «Блок ДМ2» (1997—2002)
  • «Блок ДМ3» (1996—2006)
  • «Блок ДМ4» (1997)
  • «Блок ДМ-SL» (1999—2014) для програми «Морський старт»
  • «Блок ДМ-SLB» (2008—2013) для програми «Наземний старт»
  • «Блок ДМ-03» (2010—)
  • «Блок Персей» (2021—)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д http://e-disclosure.ru/portal/files.aspx?id=1615&type=3
  2. ↑ https://www.energia.ru/ru/disclose/adocs/buh_otchet_2017.pdf
  3. ↑ а б в г д е ж и к Компанія «Енергія» на сайті Britannica Money(англ.)
  4. ↑ а б Зникнення радянської слави — російський космічний гігант на межі краху(англ.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ракетно-космічна_корпорація_«Енергія»_імені_С._П._Корольова&oldid=47076997