Раґенфред

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Раґенфред
Ragenfred
Народився невідомо
Помер 731
Підданство Франкське королівство
Діяльність політик
Учасник Battle of Vincy[d], Battle of Compiègne[d], Battle of Cologne[d], Battle of Amblève[d] і Battle of Soissons[d]
Посада мажордом Нейстрії
Термін 714—720 роки
Попередник Теодальд
Наступник Карл Мартел

Раґенфред (Раґамфред, Раґанфрід) (д/н — 731) — мажордом Нейстрії в 714—718 роках.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив зі знатного роду, резиденцією якого було місто Вексен. Король Дагоберт III призначив його радником до уряду мажордома Теодоальда, за якого через малолітсва керувала бабка Плектруда. Втім остання нехтувала порадами Раґенфреда. У 714 році під час повстання нейстрійської знаті його було обрано мажордомом Нейстрії на противагу Теодальду.

Новий мажордом уклав союз з Радбодом, королем Фризії. Спільно вони розробили план наступу на сили Плектруди. У 715—716 роках Раґенфред і Радбод здобули над своїми противниками австразійцами дві перемоги — при Комп'єні, де переміг Раґенфред, і при Кельні (перемога фризів). В результаті було захоплено скарбницю Австразії. також раґенфред змусив Плектурду визнати королем Нейстрії Хільперіка II.

Втім вже в 716 році в битві на річці Амбла Раґенфред із союзниками були розбиті Карлом Мартеллом, родичем Теодальда. У 717 і 719 роках Раґенфред і його нові союзники — король Хільперік II і герцог Одо, герцог Аквітанії, — зазнали ще дві поразки від війська Карла Мартелла: при Венсі і при Суасоні. Після цього Раґенфред втік до Анжера, де створив напівнезалежне від влади Карла Мартелла герцогство, яким керував до самої смерті.

У 724 році підтримав повстання нейстрійської знаті проти Карла Мартела, але зазнав поразки. після цього відправив синів до двору Мартела як заручників. Натмоість отримав визнання як герцога Анжуйського. Помер в 731 році.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Josef Semmler: Zur pippinidisch-karolingischen Sukzessionskrise 714—723. In: Deutsches Archiv für Erforschung des Mittelalters Bd. 33 (1977), S. 1–36.
  • Rudolf Schieffer: Die Karolinger. 4., überarbeitete und erweiterte Auflage. Kohlhammer, Stuttgart 2006, ISBN 978-3-17-019099-3, S. 36–38, 44.