Рівні адекватності
У своїй праці «Аспекти теорії синтаксису» (1965) Ноам Хомський вводить ієрархію рівнів адекватності для оцінювання граматик (теорій конкретних мов) і метаграматик (теорій граматик).
Ці рівні складають таксономію теорій (прикладом такої теорії є граматика природної мови) відповідно до перевірки. Цю таксономію можна поширити на наукові теорії загалом, а звідти навіть поширити на сферу естетики мистецтва.
Рівні[ред. | ред. код]
- Адекватність спостереження
- Теорія досягає вичерпного та дискретного переліку точок даних.
- Для кожного спостереження є відрізок.
- Описова адекватність
- Теорія формально визначає правила, що враховують усі досліджувані розташування даних.
- Правила створюють усі й лише добре сформовані конструкції (відношення) простору протоколу.
… граматика дає правильний звіт про лінгвістичну інтуїцію носія мови та конкретизує спостережувані дані (зокрема) у термінах значущих узагальнень, які виражають основні закономірності в мові.[1]
- Пояснювальна адекватність
- Теорія забезпечує принциповий вибір між конкуруючими описами.
- Він стосується найглибшої базової структури.
- Він має прогностичну силу.
Лінгвістична теорія, яка спрямована на пояснювальну адекватність, стосується внутрішньої структури засобу [тобто граматики]; тобто, він має на меті забезпечити принципову основу, незалежну від будь-якої конкретної мови, для вибору адекватної опису граматики кожної мови.[2]
Про теорії, які не досягають третього рівня адекватності, кажуть, що вони «враховують спостереження», а не «пояснюють спостереження».
Другий і третій рівні містять припущення Оккамістської ощадливості. Це пов'язано з вимогою мінімалізму[3], яка розроблена як наслідок цих рівнів, але насправді використовується як аксіома.
Передвісники у філософії науки[ред. | ред. код]
Висловлюється припущення, що система рівнів, запропонована Хомським в «Аспектах теорії синтаксису», має свої передумови в працях Декарта, Канта, Карнапа, Куайна та інших. Безумовно, критерій адекватності, знайдений у раціоналізмі, зокрема в раціональному емпіризмі, має певну схожість із формулюванням Хомського.
Оскільки одне з ключових питань, яке Хомський розглядає в «Аспектах», — це припущення про вроджену мовну здатність людини, тема розгалужується на питання вродженості та апріорного знання, оскільки саме з огляду на ці питання слід шукати третій рівень адекватності.
Примітка[ред. | ред. код]
Цю концепцію не слід плутати з «принципом причинно-наслідкової адекватності», який належить до Декартової версії онтологічного аргументу існування Бога в його Роздумах про першу філософію.
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Chomsky, Noam. 1957. Syntactic Structures. The Hague: Mouton.
- Chomsky, Noam. 1964. «Current Issues in Linguistic Theory», in Fodor, J. A. and J. J. Katz (eds.), The Structure of Language: Readings in the Philosophy of Language, Englewood Cliffs, Prentice Hall: 50-118.
- Chomsky, Noam. 1965. Aspects of the Theory of Syntax. Cambridge, Massachusetts MIT Press.
- Chomsky, Noam. 1995. The Minimalist Program. Cambridge, Massachusetts: MIT Press.
- Chomsky, Noam. 2000. New Horizons in the Study of Language and Mind. Cambridge: Cambridge University Press.