Санкін котай

Санкін котай
Країна	Японія
Юрисдикція	Шьоґунат Едо
Час/дата початку	1635
Час/дата закінчення	1862
Історичний період	Період Едо
Учасник(и)	даймьо
Регуляторний документ	Закони для військових домів
Санкін котай у Вікісховищі

Санкі́н ко́тай (яп. 参勤交代 / 参覲交替, さんきんこうたい, «почергове прибуття на службу») — система примусових відряджень, що зобов'язувала провінційних володарів даймьо різних ханів Японії періодично прибувати на службу до ставки сьоґунів Токуґава в місті Едо і проводити у ній певний термін.

Встановлена законом у 1635, ліквідована у 1862. Надавала сьоґунам контроль над даймьо, сприяла централізації управління країною, забезпечувала довготривалість сьоґунату.

Щороку усі даймьо (бл. 250 осіб) слідували, кожен зі своїм численним почетом, із столичного міста Едо у свої володіння і назад. Склад процесії та порядок її прямування було суворо регламентовано. Відкривали процесію воїни-носильники, що крокували особливою ходою, високо піднімаючи ноги. За спиною вони несли хасамібако (скрині з парадним одягом даймьо). Далі йшли воїни, які тримали над головою бойові списи у футлярах з довгою бахромою («хутряні списи» — кеярі). Насправді такі футляри, як правило, прикрашали не хутром, а пір'ям птахів. За списоносцями йшов воїн з алебардою (нагінату). В центрі їхав даймьо верхи на коні. Над ним парасольку. За вершником, над колоною піднімалася висока складена парасолька (татегаса) і круглий шолом-парасолька (дайгаса). Алебарда, парасолька і шолом було вкрито чорними оксамитовими чохлами, які перев'язані шовковими шнурами з кистями. Ближче до кінця колони йшли вояки з білими хутряниями циліндрами (сирокумаке ярідза). Це щільні хутряні чохли-ножні для копій. Назва вказує на те, що такий чохол було зроблено з ведмежого хутра, хоча іноді використовувалося хутро яка. Колону замикали воїни, що несли величезні круглі кошики (каппа-каго), в яких переносили приладдя, призначене для захисту від дощу.

Джерела та література

• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.