Сер Джозеф Напір, 1й баронет Напір
| Сер Джозеф Напір, 1й баронет Напір | |
|---|---|
| англ. Sir Joseph Napier, 1st Baronet | |
| Народився | 26 грудня 1804[1][2][…] |
| Помер | 9 грудня 1882[1][2][3] (77 років) |
| Поховання | Кафедральний собор Святого Патрика |
| Діяльність | суддя, політик |
| Alma mater | Триніті-коледж |
| Знання мов | англійська |
| Титул | баронет |
| Посада | Member of the Privy Council of Irelandd, Член Таємної ради Великої Британії[d], Член 17-го парламенту Сполученого Королівства[d][4], Член 16-го парламенту Сполученого Королівства[d][5] і Член 15-го парламенту Сполученого Королівства[d][5] |
| Партія | Консервативна партія |
| Батько | William Napierd[3] |
| Мати | Rosetta MacNaghtend[3] |
| У шлюбі з | Charity Graced |
| Діти | Cherry Napierd[3], Rosetta Napierd[3], Grace Anne Marie Louise Napierd[3], William John Napierd[3] і Sir Joseph Napier, 2nd Baronetd[3] |
_p041_TRINITY_COLLEGE.jpg)
Сер Джозеф Напір (26 грудня 1804 — 9 грудня 1882) – І баронет Напір, депутат парламенту Об’єднаного Королівства Великобританії та Ірландії, належав до Ірландської консервативної партії. Він був відомим політиком, адвокатом, суддею, обіймав посаду лорд-канцлера Ірландії, був відомим вченим – юристом та математиком, отримав науковий ступінь доктора юридичних наук.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Джозеф Напір був сином Вільяма Напіра та його дружини Розетти Мак Нагтен, що з Баллірі Хаус, графство Антрім. Джозеф Напір народився в Белфасті, Ірландія, де його батько був успішним пивоваром. Родина Напір емігрувала до Ольстера з Шотландії: вони походили від Джона Напіра, математика, винахідника логарифмічного числення.
Освіта[ред. | ред. код]
Джозеф Напір навчався в Белфастському академічному інституті та Дублінському Трініті-коледжі.
Кар’єра[ред. | ред. код]
Отримавши юридичну освіту Джозеф Напір почав працювати адвокатом у 1831 році. Він планував працювати в Трініті-коледжі якесь фінансування від держави, але його одруження в 1831 році дискваліфікувало його, оскільки Трініті-коледжі в ті часи вимагав від колег дотримуватись целібату. Він створив дуже велику юридичну практику і отримав вражаючу репутацію вченого юриста, особливо в області подання скарг і прохань. У 1844 році він став радником королеви.
Джозеф Напір був обраний депутатом Палати громад парламенту від Дублінського університету і займав це місце з 1848 по 1858 рік після того, як він програв перший раз вибори в 1847 році. Він отримав посаду генерального прокурора Ірландії і володів нею з березня по грудень 1852 року. Він також став радником Таємної Ради Ірландії в 1852 році. Джозеф Напір отримав ступінь доктора юридичних наук цивільного права в 1853 році. Джозеф Напір був непохитним торі в політиці та надзвичайно старанно виконував свої політичні обов’язки. Він покинув Палату громад парламенту, коли його призначили лорд-канцлером Ірландії в 1858 році, і він обіймав цю посаду до 1859 року. Його призначення викликало деякий подив, оскільки він заробив собі репутацію в судах загального права, хоча він також виконував певну канцелярську адміністративну роботу. Деяке збентеження викликало те, що попередньому лорд-канцлеру Ірландії Френсісу Блекберну, запропонували її вдруге, і після початкової відмови він був готовий прийняти. Блекберн дуже болісно і важко переніс призначення Джозефа Напіра лорд-канцлером замість нього.
Джозеф Напір отримав титул баронета Напір в 1867 році і був призначений до Таємної Ради Об’єднаного Королівства Великобританії та Ірландії в 1868 році, що дало йому право бути радником юридичного комітету Таємної Ради. Незважаючи на його очевидне бажання повернутися на посаду, він більше ніколи не став лорд-канцлером Ірландії: навіть у партії торі його сильні євангельські погляди зробили його ворогом багатьох політиків, тоді як адвокатура скаржилася, що його глухота не дає йому можливості ефективно вести судові справи і виконувати обов’язки адвоката. Він прийняв посаду лорда апеляційного судді, але реакція колегії адвокатів була настільки негативною (схоже, що проблема була в його глухоті, а не в релігійних переконаннях), що він відкликав свою кандидатуру.
Його наукові публікації включають навчальні, математичні та юридичні праці. У 1880 році, після смерті свого старшого сина Вільяма, від якої він так і не оговтався, він пішов на пенсію в Сент-Леонардс-он-Сі, що в Сассексі і помер там 9 грудня 1882 року. Його поховали на цвинтарі Маунт-Джером у Дубліні. Табличка з його іменем розміщена в соборі Святого Патрика в Дубліні.
Репутація[ред. | ред. код]
Його запам’ятали як вченого юриста та старанного депутата парламенту, але насамперед як відданого фанатичного протестанта з глибокою відданістю Церкві Ірландії, проти ліквідації якої він запекло виступав. У молодості він був крайнім євангелістом і рішуче виступав проти емансипації католиків, але кажуть, що його погляди пом’якшилися, коли він подорослішав. Його попередні релігійні погляди призвели до зіткнення з Деніелом О’Коннеллом, що прозвав його «Святий Джо». Іноді його звинувачували в лицемірстві, і він, звичайно, вмів лукавити: кандидати на посаду, які були впевнені в його підтримці, іноді на своє обурення виявляли, що він весь час їх блокував.
Родина[ред. | ред. код]
20 серпня 1831 року він одружився з Чаріті (Черрі) Грейс, донькою Джона Грейса з Дубліна (зі старовинної родини з графства Кілкенні). Шлюб, описаний як «імпульсивний шлюб», був дуже щасливим. У них було 2 сини: Вільям Джон Напір, що помер раніше своїх батьків, на їхнє глибоке горе, і сер Джозеф Напір, ІІ баронет Напір, і 3 дочки: Грейс, Розетта і Черрі. Леді Напір померла 4 березня 1901 року. Одна з його сестер, Розетта Напір, вийшла заміж за Джеймса Вайтсайда, генерального прокурора Ірландії, а пізніше головного лорд-судді Ірландії. Тепла дружба між двома чоловіками закінчилася запеклою сваркою, яку так і не вдалося полагодити. Інша сестра, Мері Напір, вийшла заміж за Ехліна Моліне, що згодом став професором англійського права в Королівському університеті Белфаста. Вона померла молодою в 1831 році, залишивши сина Джеймса Генрі. Джон Робінсон, засновник і власник газети «Дубнін Дейлі Експресс» був двоюрідним братом Джозефа: це забезпечило Джозефу Напіру сприятливе висвітлення його позицій та політичної роботи в пресі – в поширеній юніоністській газеті.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ball, F. Elrington The Judges in Ireland 1221–1921 London John Murray 1926 p. 295
- "Joseph Napier". Dictionary of Ulster Biography. Archived from the original on 5 July 2008. Retrieved 9 July 2008.
- "No. 23238". The London Gazette. 9 April 1867. p. 2183.
- "Deaths". The Times. No. 36395. London. 6 March 1901. p. 1.
- Who's Who of British Members of Parliament: Vol. I 1832-1885, edited by Michael Stenton (The Harvester Press 1976)
- Andrew Shields, The Irish Conservative Party, 1852-1868: Land, Politics and Religion (Dublin, 2007)
- Authorized Report of the Proceedings of the Church Congress held at York, 1866. with speech from Napier
- Charles Mosley, Burke's Peerage and Baronetage, 107th edition, Wilmington, Delaware, U.S.A. 2003
- Copy of confirmation of arms to the descendants of Joseph Napier of St. Andrews, Co. Down and to his grandson, the Rt. Hon. Joseph Napier, M.P., Lord Chancellor of Ireland, son of William Napier of St. Andrews, 16 March 1867. Dublin: National Library of Ireland, Genealogical Office: Ms. 109, pp. 143–4
- Our portrait gallery - No. LXIX: The Rt. Hon. Joseph Napier, M. P. (With etching). The Dublin University magazine: a literary and political journal, Vol. XLI, pp. 300–314, March, 1853. National Library of Ireland.
- Lee, Sidney, ed. (1894). "Napier, Joseph" . Dictionary of National Biography. Vol. 40. London: Smith, Elder & Co. pp. 65–68.
- Ewald, Alexander Charles. The Life of Sir Joseph Napier, Bart., ex Lord Chancellor of Ireland: from his private correspondence. Longmans, Green. London, 492pp. 1887.