Симони

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Симони
Symony gerb.png Symony prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Симонівська сільська рада
Код КОАТУУ 1821786601
Облікова картка Симони 
Основні дані
Населення 687
Площа 4,211 км²
Густота населення 163,14 осіб/км²
Поштовий індекс 11257
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°42′33″ пн. ш. 27°56′01″ сх. д. / 50.70917° пн. ш. 27.93361° сх. д. / 50.70917; 27.93361Координати: 50°42′33″ пн. ш. 27°56′01″ сх. д. / 50.70917° пн. ш. 27.93361° сх. д. / 50.70917; 27.93361
Середня висота
над рівнем моря
212 м
Місцева влада
Адреса ради 11257, с. Симони; тел. 76-6-35
Карта
Симони. Карта розташування: Україна
Симони
Симони
Симони. Карта розташування: Житомирська область
Симони
Симони

CMNS: Симони на Вікісховищі

Симони́село в Україні, в Ємільчинському районі Житомирської області. Населення становить 687 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Через село тече річка Бастова, ліва притока річки Уж. Тут є 2 ставки загальною площею водного дзеркала 26,81 га.[1]

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 20 серпня 2013 р. рiшенням № 179 XXXIII сесії сільської ради VI скликання.

Герб[ред. | ред. код]

Щит розтятий. На першому червоному полі золота квітка конвалії. На другому золотому полі червоний ромб з золотим сиглем «С». На лазуровій базі срібна розкрита книга. Щит обрамований золотим декоративним картушем і увiнчаний золотою сільською короною.

Квітка символізує Полісся. Ромб означає багатство краю на щедрі поклади граніту. Знак «С» символізує перших жителів села братів Симонів, які видобували і плавили руду та в честь яких було названо село. Розкрита книга вказує на наявність школи в селі.

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище поділене горизонтально на дві рівновеликі частини, верхня поділена навпіл. Верхня древкова частина червона, верхня вільна — жовта, нижня — синя. У центрі полотнища поверх усього міститься повний герб територіальної громади (1/3 сторони прапора).

Історія[ред. | ред. код]

Симони на мапі Шуберта Ф.Ф., 1875 р.

На околиці Симонів знайдено 8 курганів — поховання доби міді в кам'яній гробниці.

Заснування села вважається середина XVII століття.

У складі Речі Посполитої[ред. | ред. код]

У 1683 році під час Люстрації Київського воєводства в Симонах Барашівської волості, що було у власності вдови каштеляна cадецького, нараховувалось 3 двори.[2]

На 1754 рік у селі Симони налічувалось 4 двори, на яких накладалось 18 грош податку.

У 1775 році власник Барашівського ключа, скарбник волинський пан Юзеф Урбановський (пол. Jozef Urbańowski h. Nieczuja) сплачував податок з села також за 4 двори.

У складі Російської імперії[ред. | ред. код]

Згідно ревізії 1795 року, в Симонах Антонія Юзефовича Урбановського було вже 19 господарств, в яких проживало 106 чоловік. Це родини Денисюків, Цуманів, Радчуків, Поліщуків, Шульженків, Чорних, Пронько та Проходько. Усі вони займались хліборобством.

Наступним власником стає дворянин Томаш Врочинський гербу Любич (пол. Tomasz Dawid Wroczyński h. Lubicz). У власності його синів Юліана (пол. Juliusz Wroczyński h. Lubicz) та Зигмунда [3] станом на 1860 рік — 202 кріпака.

Станом на 1885 рік у селі Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мешкало 502 особи, 59 дворових господарств, існував постоялий будинок[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 890 осіб (459 чоловічої статі та 431 — жіночої), з яких 802 — православної віри[5].

На 1906 рік кількість дворів у селі зросла до 163, а мешканців зменшилась до 946[6]. Окрім того, в колонії Симони налічувалось 16 дворів, де проживали 83 чоловіки.

Серед великих землевласників села дворянин Едуард-Антон Раймундович Яновський [7] (141 десятин), а також доньки Юліана Врочинського — Маріанна Юліанівна Воронімська (124 десятин) та Іоанна Юліанівна Бішоф (110 десятин).

У складі УРСР[ред. | ред. код]

У роки Визвольних змагань відбувалися запеклі бої більшовиків із поляками.

У серпні 1935 року Політбюро прийняло рішення про виселення німецьких колоній з 100-кілометрової зони кордону з Польщею до Казахстану.

Станом на 1973 Симони[8] — село, центр сільської ради, розташоване за 28 км від районного центру, за 9 км від залізничної станції Рихальське. Дворів 395, населення — 1,2 тис. чоловік. Сільраді підпорядковане село Брідок. У селі розміщується центральна садиба колгоспу «20-річчя Жовтня», за яким закріплено 2,9 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі орної землі — 1,8 тис. га. Напрям господарства — льонарський із розвинутим тваринництвом. За успіхи в розвитку сільського господарства 22 жителі села нагороджено орденами й медалями СРСР.

У Симонах є середня школа, в якій 22 учителі навчають 310 учнів, будинок культури на 300 місць, дві сільські бібліотеки з книжковим фондом 11,5 тис. примірників, медпункт, відділення зв"язку, універмаг, два продовольчі магазини, майстерня побутового обслуговування.

Голодомор 1932—1933 років[ред. | ред. код]

Під час голодомору померло 5 мешканців села.

Пізніше місцеві мешканці постраждали від розкуркулення та масових репресій до Сибіру. Органами НКВС було репресовано 39 осіб, з яких 20 розстріляно.

Нині всі постраждалі від тоталітарного режиму реабілітовані і їхні імена відомі.[9]

Друга світова війна[ред. | ред. код]

В центрі села, у братській могилі воїнів-визволителів, що загинули в липні-серпні 1941, поховано 18 чоловік. Пізніше встановлено пам'ятник.

Восени 1941 року в Сербинівці німецькі окупанти разом з поліцаями розстріляли близько 300 євреїв. У сусідньому селі Бараші на території колишнього військкомату було розташовано гетто.

З початком війни деяким етнічним німцям вдалося повернутись в колишні домівки.

Під час Німецько-радянської війни в боротьбі з німецько-нацистськими загарбниками на фронті і в підпіллі брало участь 157 чоловік, з них загинуло 80, орденами й медалями нагороджено 109 чоловік.

В жовтні-листопаді 1943 року поблизу села йшли запеклі бої з солдатами УПА. Так, 17 жовтня, під час штурму німецьких бункерів села Бараші, загинув курінний УПА «Негус» — Сергій Олеськів. Поховали його разом ще з двома стрільцями місцеві жителі. За одними даними — на пагорбах поблизу Симонів, де у 1994 році встановили пам'ятний хрест, за іншими ж — на околиці села Неділище.[10] Наступного дня німці прибули до Симонів, з могил повиймали хрести, а близько десяти місцевим мешканцям, що сприяли повстанцям, спалили хати.

Події[ред. | ред. код]

13 квітня 2012 року біля села через несправність в паливній системі здійснив аварійну посадку військовий вертоліт із міністром оборони України та представниками керівництва оборонного відомства, які поверталися з інспекційної поїздки в частинах 13-го армійського корпусу Рівненського гарнізону.[11] Міністр оборони негативно прокоментував цей інцидент та піддав критиці технічне оснащення Збройних сил України.

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ставки та водосховища. Архів оригіналу за 21 грудень 2016. 
  2. Komissii︠a︡ dli︠a︡ razbora drevnikh aktov (Kiev, Ukraine) (1859-1914). Архив Юго-Западной Россіи.. Komissīi︠a︡ dli︠a︡ razbora drevnikh aktov. OCLC 11559469. 
  3. Список дворян Волынской губернии. - Житомир : Волын. губ. тип., 1906. с. 300 / 102
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-17)
  6. Список населенных мест Волынской губернии. Издание Волынского губернского статистического комитета. Житомир, Волынская губернская типография. 1906 (рос.), (код 871)
  7. Список дворян Волынской губернии. - Житомир : Волын. губ. тип., 1906. с. 473 / 102
  8. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область". — Харків. — "Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе. — 728 стор. — 1973.
  9. «Реабілітовані історією» (Житомирська область). 
  10. Негус. 
  11. Вертоліт із міністром оборони Саламатіним здійснив аварійну посадку

Джерела[ред. | ред. код]

  • Антонович В. Б. Археологическая карта Волынской губернии /В. Б. Антонович. – М.: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля, 1900. – V, 130 с.
  • Архив Юго-Западной России: Часть 7. Том I. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого. 1886. с. 423.
  • Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року / Опрац. К. Жеменецький; Вступ укр. перек. Є. Чернецький. ‒ Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2015. ‒ 272 с.
  • Тариф подимного податку Житомирського повіту 1775 р. Опрацював К. Жеменецький — Біла Церква: Вид. Пшонківський О. В., 2018. — 198 с.
  • Epsztein, Tadeusz (1959- ), Własność ziemska w guberni kijowskiej, podolskiej i wołyńskiej w 1860 r. - Baza danych
  • Список землевладельцев и арендаторов волынской губернии, во владении коих находится не менее 50 десятин земли, 1913
  • Symony // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — Т. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]