Софі Фрем'є
| Софі Фрем'є | |
|---|---|
 | |
| Ім'я при народженні | фр. Sophie Frémiet |
| Народилася |
16 червня 1797[1][4] Діжон |
| Померла |
4 грудня 1867[1][2][…] (70 років) Париж[5] |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[6] |
| Діяльність | художниця |
| Вчителі | Anatole Devosged |
| Відомі учні | Uranie Alphonsine Colin-Libourd і Adèle Kindtd |
| Знання мов | французька[1] |
| Родичі | Луї-Габріель Монн'єd і Емманюель Фрем'є |
| У шлюбі з | Франсуа Рюд |
| Автограф |
 |
Софі Фрем'є (Рюд) (фр. Sophie Fremiet; 16 червня 1797, Діжон - 4 грудня 1867, Париж) — французька художниця-портретистка, дружина скульптора Франсуа Рюда.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилася в 1797 в Діжоні. Її дід з материнського боку, Луї-Габріель Мон'є[fr], був першим хранителем Діжонського музею образотворчих мистецтв[7]. Батько, Луї Фрем'є, також захоплювався мистецтвом і був близьким до інтелектуальних та артистичних кіл. Так, він підтримував молодого скульптора Франсуа Рюда, допомагав йому матеріально і часто запрошував до себе[8]. Перші уроки живопису Софі отримала у Анатоля Девожа[fr], сина художника Франсуа Девожа, з яким дружив її дід. Сам Анатоль був учнем Давида та засновником Діжонської художньої школи[8].
У роки реставрації Бурбонів батько Софі, затятий бонапартист, змушений залишити Францію. Він оселився в Брюсселі, куди за ним поїхав і його протеже Франсуа Рюд[7]. Софі в Брюсселі вступила до Давида, який також був у вигнанні. Вчитель високо цінував талант Софі та довіряв їй робити копії своїх робіт[8]. Вона також брала участь у виставках у Брюсселі та в Антверпені.
У 1818 виставила в Брюссельському салоні два портрети; перший справжній успіх їй принесла в 1820 картина «Прекрасна Антія»[7][8].
У 1821 вийшла заміж за Франсуа Рюда. У 1822 в них народився син Амедей (помер в 1830 в Парижі). У Брюсселі писала портрети, міфологічні сцени та картини релігійного змісту. Вона також отримала низку замовлень, у тому числі на картини для палацу в Тервюрені, алегоричні постаті для бібліотеки герцога д'Аренберга та ін[8].
У 1826 Франсуа Рюд вирішив повернутися до Парижа. Він створював скульптурні портрети великих людей Франції; Софі також звернулася до історичного живопису. Але її улюбленим жанром залишався портрет, причому теплий, романтичний стиль її портретів контрастує із суворим академізмом історичних і релігійних картин художниці. Писала вона в основному друзів, знайомих та членів сім'ї, але також виконувала замовлення паризької та провінційної буржуазії[7].
У 1832-1836 Рюд працював над скульптурним оформленням паризької Тріумфальної арки[7]. Для постаті, відомої як Марсельєза, позувала Софі[9].
У 1855 Франсуа Рюд помер. Овдовіла Софі багато зробила для збереження пам'яті та спадщини чоловіка.
У 1867 похована поряд з ним на цвинтарі Монпарнас[7].
Галерея[ред. | ред. код]
 | Ця стаття містить неперекладені фрагменти іноземною мовою. |
-
Портрет Франсуа Рюда. 1842 -
-
Портрет дітей -
Retrato de una madre y dos hijos de Sophie Fremiet Rude, 1840, óleo sobre lienzo. -
La muerte de Cenchirias, hijo de Neptuno y la ninfa Peirene, 1821-23. -
Adonis de Sophie Rude. -
La duquesa de Borgoña arrestada a las puertas de Brujas. -
Прекрасна Антія
,_Sophie_Rude.png)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Sophie Rude
- ↑ а б Benezit Dictionary of Artists — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2011.
- ↑ RKDartists
- ↑ а б в г д е Musée des beaux-arts de Dijon.
- ↑ а б в г д Dictionnaire des femmes belges, 2006, с. 257.
- ↑ Dictionnaire des femmes belges, 2006, с. 258.
Література[ред. | ред. код]
- Eliane Gubin. Fremiet Sophie // Dictionnaire des femmes belges: XIXe et XXe siècles. — Lannoo Uitgeverij, 2006. — P. 257—258.