Лозаннський мирний договір (1923)

Територія Туреччини за Лозанським договором

Лозаннський мирний договір 1923 — підписаний 24 липня 1923 на Лозаннській конференції 1922—1923 між Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Грецією, Румунією, Югославією, з одного боку, і Туреччиною — з іншого.

Територіальні статті договору (ст. 2-22) встановлювали нові кордони Туреччини, юридично оформляючи тим самим розпад Османської імперії. Питання про межі між Туреччиною та Іраком (суперечка про Мосулу) та відкладалося до визначення її Туреччиною та Великобританією, а за «відсутності узгодження» між ними передавалося Лізі Націй.

Договір скасував режим капітуляції у Туреччині (ст. 28), економічні та політичні привілеї іноземців, міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною. Остання погодилася зі свого боку на виплату частини османського боргу (зовнішнього боргу Османської імперії) (ст. 46).

Незважаючи на деякі несприятливі для Туреччини умови, Лозаннський мирний договір в цілому став великою перемогою Туреччини, свідчив про міжнародне визнання незалежної турецької держави, що виникла в результаті Кемалістської революції. Він означав крах імперіалістичних планів щодо Туреччини, зокрема пов'язаних із кабальним Севрським мирним договором 1920.

Договір не був ратифікований Югославією, яка заявила про незгоду з віднесенням на її рахунок частини Оттоманського боргу.

Джерела

• Велика радянська енциклопедія