Фредерік Міттеран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Фредерік Мітеран (фр. Frédéric Mitterrand; народ. 21 серпня 1947 року, Париж, Франція) — державний і політичний діяч. Письменник, сценарист, продюсер та режисер документальних і художніх фільмів, міністр культури Франції (з 2009 р.).

Frédéric Mitterrand 2008

Біографія

Племінник 21-ого Президента Франції Франсуа Міттерана та армійського генерала авіації Жака Міттерана. Навчався в ліцеї Жансон де Саллі в Парижі; завершив факультет історії и географії Паризького університету в Нантеррі. Закінчив Інститут Політехнічних Досліджень в Парижі. Не одружений, виховує трьох прийомних дітей. Вперше з`явився на екрані в 1960 році, у віці 12 років, під ім`ям Фредерік Роберт у фільмі «Фортуна» (фр. Fortunat) разом з такими акторами як Мішель Морган і Бурвіль. У 1968—1971 роках — викладав історію та географію в двомовній приватній школі. З 1971 року по 1986 рік очолював мережу, яка складалася з 14 артхаусних кінотеатрів (Olympic Palace (1971—1986), Entrepôt (1975—1986) та Olympic-Entrepôt (1977—1986)). Зняв безліч документальних фільмів про великих людей XX століття, а також кінофільми. Продюсер телевізійних програм: Etoiles et toiles (1981−1986), Acteur Studio (1986—1987), Ciné-Fêtes (1984), Permission de minuit(1987—1988), Destins (1987—1988), Etoile Palace (1990), Du Côté de chez Fred (1988—1991), C’est votre vie (1993) и Les Amants du siècle(1993). У 2002—2006 роках ведучий програм на Match TV та Pink TV. У 2003—2005 роках — режисер програм для TV5 international channel. Після тривалого співробітництва з радіостанцією Europe 1 продюсував програму Çа me dit, I’après-midi на радіостанції France Culture. У 1996—2002 роках генеральний комісар Французького сезону в Тунісі (1996) , Роки Марокко (1999) та Роки Чехії (2002). У 2001—2003 роках — президент комісії з фінансової підтримки виробництва кінематографічних робіт впродовж тривалого часу у Національнім центрі кінематографії. З 2003 року — заступник генерального директора TV5. З 2008 року по 2009 рік — директор Французької академії у Римі. З 23 червня 2009 року — Міністр культури та комунікацій Франції.

Секс-скандал

У жовтні 2009 року висловився на підтримку кінорежисера Романа Полянського, арештованого у Швейцарії за звинуваченням у сексуальних стосунках з13-річною дівчинкою у 1977 році. Після цього сам Міттеран опинився у центрі скандалу, пов'язаного з тим, що у своїй книзі 2005 року «La Mauvaise Vie» («Погане життя») він писав про свої юнацькі роки, коли мав стосунки з хлопчиками у Таїланді: «Изобилие молодых, очень привлекательных и быстро доступных юношей приводило меня в состояние желания, которое мне больше не нужно было ограничивать или скрывать».[1] Його зізнання викликали протести з боку націоналістів та соціалістів, які вимагали його відставки з посади міністра культури.[2][3] 8 жовтня 2009, виправдовуючись в ефірі каналу TF1, Міттеран заявив: «Так, у мене були стосунки з хлопчиками, і я це не приховую. Але, щоб не повернутися в камінний вік, не варто плутати гомосексуалізм та педофілію. Я засуджую сексуальний туризм. Це сором. Я засуджую педофілію, в якій я ніколи не брав участі. Людям, які звинувачують мене в цьому, має бути соромно за те, що вони роблять».[4]

Фільмографія

  • 1960 — Fortunat
  • 1974 — Скажи это цветами / Dites-le avec des fleurs (Diselo con flores) — Клаус фон Эхренталь
  • 1981 — Lettres d’amour en Somalie
  • 1984 — Paris vu par… vingt ans plus tard
  • 1995 — Мадам Баттерфляй / Madame Butterfly, кіноверсія опери Пуччіні — режисер
  • 1997 — Mon copain Rachid
  • 2001 — Le Fabuleux Destin d’Amélie Poulain

Документальне кіно

Зняв два 10-ти годинних фільма про падіння монархій на початку XX століття:

  • 1998 — Les Aigles foudroyés
  • 2000 — Mémoires d’exil

а також різноманітні телевізійні програми, серед яких Tunis chante et danse та La délivrance de Tolstoï

Бібліографія

  • Maroc, 1900—1960 Un certain regard, Actes Sud, 2007
  • Le Festival de Cannes, Robert Laffont, 2007
  • La mauvaise vie, Robert Laffont, 2005
  • Un jour dans le siècle, Robert Laffont, 2000
  • Les aigles foudroyés — la fin des Romanov, des Habsbourg et des Hohenzollern, Pocket, 1998
  • Mémoires d’exil, Robert Laffont, 1990
  • Une saison tunisienne, Actes Sud, 1995
  • L’Ange bleu : un film de Joseph von Sternberg, Plume, 1995
  • Madame Butterfly, Plume, 1995
  • Les Années de Gaulle, Edition n1,1995
  • Monte Carlo: la légende, Assouline, 1993
  • Destins d'étoiles, vols. 1, 2, 3, 4, Fixot, 1991—1992
  • Lettres d’Amour en Somalie, Editions du Regard, 1982.

Нагороди

  • Кавалер ордену Почесного легіону
  • Офіцер ордену «За заслуги»
  • Командор ордену мистецтв і літератури
  • Офіцер ордену мистецтв і літератури
  • Орден Дружби (27 липня 2011, Росія) — за значний внесок у розвиток російско-французького співробітництва[5]

Телевізійні нагороди

  • Sept d’Or,
  • Кінопремія Jean Louis Bory prize
  • Премія Roland Dorgelès prize (радіо/телебачення).

Примітки

  1. GayRussia.ru: Министра культуры Франции призвали уйти в отставку за признания о «сексе с мальчиками» в Таиланде
  2. Mitterand bedauert frühere Eskapaden (нем.)
  3. Frédéric Mitterrand : " J’ai fait une faute contre la dignité humaine "
  4. «Евроньюс»: Фредерик Миттеран настаивает на разнице между гомосексуализмом и педофилией
  5. Указ Президента Российской Федерации от 27 июля 2011 г. № 1014 «О награждении орденом Дружбы граждан Французской Республики»

Посилання

  • Біографія на сайті Міністерства культури та комунікацій Франції (фр.)
  • Біографія на сайті Уряду Франції (фр.)
  • Биография на сайте Фонда культуры Екатерина (рус.)
  • Біографія на сайті «La République des Lettres» (фр.)