Швейцарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

нім. Schweizerische Eidgenossenschaft
фр.
Confédération suisse
італ.
Confederazione Svizzera
рет.
Confederaziun svizra
Швейцарська Конфедерація

Прапор Швейцарії Герб Швейцарії
Прапор Герб
Девіз: Unus pro omnibus, omnes pro uno
(Один за всіх, і всі за одного.)
Гімн: (Швейцарський псалом)
Розташування Швейцарії
Столиця Берн
46°57′ пн. ш. 7°27′ сх. д. / 46.950° пн. ш. 7.450° сх. д. / 46.950; 7.450
Найбільше місто Цюрих
Офіційні мови німецька, французька, італійська, ретороманська
Державний устрій
 - Президент Дідьє Буркхальтер
 - Федеральний канцлер Моріц Левенберґер
Незалежність Конфедерація 1848p. 
 - Здобуття державності 12 вересня 1848 
Площа
 - Загалом 41 285 км² (135)
 - Води (%) 4.2
Населення
 - оцінка 2007 р. 7 591 400 (95)
 - перепис 2000 р. 7 288 010
 - Густота 181 4/км² (61)
ВВП (ПКС) 2007 р., оцінка
 - Повний $296,2 млрд (38)
 - На душу населення $38 706 (6)
ВВП (номінальний) 2006 р., оцінка
 - Повний $388 млрд (19)
 - На душу населення $56 711 (7)
ІРЛП  (2007) 0,955 (високий) (7)
Валюта Швейцарський франк (CHF)
Часовий пояс CET (UTC+1)
 - Літній час CEST (UTC+2)
Домен інтернету .ch
Телефонний код +41

Швейца́рія (Швайцарія, нім. die Schweiz, фр. la Suisse, італ. Svizzera, рет. Svizra), офіційна назва Швейцарська Конфедерація (нім. Schweizerische Eidgenossenschaft, фр. Confédération suisse, італ. Confederazione Svizzera, рет. Confederaziun svizra) — нейтральна конфедеративна республіка в Західній Європі.

Датою створення Швейцарської Конфедерації вважають 1 серпня 1291 року, коли три лісові кантони (землі): Урі, Швіц і Унтервальден, відстоюючи незалежність від Габсбурґів, уклали заради оборони «вічний союз» (в рамках «Священної Римської імперії»). Як самостійна держава Швейцарія одержала міжнародне визнання за Вестфальським миром 1648 року. 19 серпня 1798 року в умовах французької окупації було проголошено Гельветійську Республіку, що проіснувала до 1803 року і мала єдину конституцію. Віденський конгрес 18141815 рр. встановив кордони Швейцарії, близькі до сучасних, і гарантував її «вічний нейтралітет». 12 вересня 1848 року ухвалено конституцію, що утвердила Швейцарію як єдину конфедеративну державу.

Конфедеративний устрій[ред.ред. код]

Конфедерація складається з 23 кантонів або 20 кантонів і 6 напівкантонів: Аарґау — Aargau (Argovie), Аппенцелль — Appenzell, Базель — Basel, Берн — Bern, Вале — Valais (Валліс — Wallis), Во — Vaud (Ваадт — Waadt), Ґларус — Glarus (Glaris), Ґраубюнден — Graubünden (Grisons), Женева — Geneve (Genf), Золотурн — Solothurn (Soleure), Люцерн — Luzern (Lucerne), Невшатель — Neuchatel (Neuenburg), Санкт-Ґаллен — St. Gallen (St. Gall), Тічино — Ticino (Тессін — Tessin), Турґау — Thurgau (Thurgavie), Унтервальден — Unterwalden, Урі — Uri, Фрібур — Fribourg (Фрайбурґ — Freiburg), Цуґ — Zug (Zoug), Цюріх — Zurich, Шафгаузен — Schaffhausen, Швіц — Schwyz, Юра — Jura.

Кантони поділяються на громади.

Географія[ред.ред. код]

Мапа Швейцарії.

Див. Географія Швейцарії

Швейцарія — держава в Центральній Європі з територією 41,3 тис. км². На півночі вона межує з Німеччиною (довжина кордону — 334 км), на заході — з Францією (довжина кордону — 573 км), на півдні — з Італією (довжина кордону — 740 км), на сході — з Австрією (довжина кордону 164 км) і Ліхтенштейном (довжина кордону — 41 км). Північний кордон частково проходить по Боденському озеру і Рейну, який починається в центрі Швейцарських Альп і утворює частину східного кордону. Західний кордон проходить горами Юра, південний — італійськими Альпами і Женевським озером.

У Швейцарії можна виділити чотири райони — Північну Швейцарію, Західну, Центральну і Південну.

Найгустіше заселена та найбільш економічно розвинута Північна Швейцарія (кантони Базель, Аргау, Цюрих, Санкт-Галлен, Гларус, Тургау). Це найрівнинніший район країни. Він займає північну частину Швейцарського плоскогір'я, лівий берег Рейну, а на півдні заходить у передгір'я Альп.

Західна Швейцарія (кантони Берн, Невшатель, Фрібург, Во, Женева) гористіша, ніж північ країни. Цей район містить у собі центральну і південну частини Швейцарського плоскогір'я. З заходу до нього примикають хребти Юри, зі сходу — Альпи.

Центральна Швейцарія (кантони Люцерн, Швіц, Урі та Унтервальден) відрізняється суворістю своїх ландшафтів. Район включає північні схили Альп і Фірвальдштетське озеро.

Найбільший, але водночас рідко заселений район країни — Південна Швейцарія. Він містить у собі кантони Граубюнден, Тічино і Вале. Природа Південної Швейцарії надзвичайно мальовнича та різноманітна. Тут найвищі гірські хребти, широкі полонини і великі озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Клімат[ред.ред. код]

У Швейцарії виражені кліматичні відмінності, зумовлені висотами впливом сонця і вітрів. Клімат вологий, на плоскогір'ї — помірно теплий, в горах — холодний. Добові температури у низинах в середньому коливаються протягом року від 10 до 16° С, влітку вони підвищуються до 27° С і більше. Найспекотніший місяць — липень, найхолодніший — січень.

Найвищі вершини Альп покриті вічними снігами. Снігова лінія піднімається до 2700 м на західних схилах і до 3200 м на східних. Взимку температура опускається нижче 0° С на всій території країни, за винятком північного берега Женевського озера та берегів озер Лугано й Лаго-Маджоре, частина яких належить Італії. Клімат там такий же м'який, як у Північній Італії, оскільки гори захищають від вторгнення холодних північних вітрів. У січні-лютому в умовах переважання високого тиску над Альпами встановлюється ясна холодна погода, сприятлива для занять зимовим спортом. Південні схили в цей час отримують багато сонячного тепла.

У Швейцарії часто бувають різкі сильні вітри, що супроводжуються дощами й снігопадами. Навесні, влітку і восени переважають фени — теплі сухі вітри, що дмуть зі сходу і південного сходу. Оскільки потоки вологого повітря з боку Середземного моря підіймаються вгору схилами Альп, а потім спускаються до Швейцарського плато, на південних схилах опадів випадає майже вдвічі більше, ніж на північних. Середня річна кількість опадів у Базелі (277 м над рівнем моря) — 810 мм, у Лозанні (375 м), на північному березі Женевського озера — 1040 мм, а в Давосі (1580 м), на південному сході країни — 970 мм.

Рельєф[ред.ред. код]

Альпи в районі Оберстдорфа (Фельхорн)

На території Швейцарії розрізняють три природних райони: гірський масив Юра на північному заході, Швейцарське плато (плоскогір'я) у центрі та Альпи на південному сході. Понад 70% території країни належить до двох гірських систем, Альп і Юри, розділених горбистим Швейцарським плоскогір'ям з численними тектонічними озерами. Максимальна висота — вершина Дюфур (4634 м).

Гори Юра, що розділяють Швейцарію і Францію, простягаються від Женеви до Базеля і Шаффхаузена. У них чергуються гірські складки з переважанням вапняків і долини; складки місцями прорізають невеликі ріки, які утворюють долини з крутими схилами. Землеробство можливе лише в долинах; пологі схили гір покрити лісами або використовуються як пасовища.

Швейцарське плато утворилося на місці прогину між Юрою та Альпами. Поверхня плоскогір'я горбиста, в широких долинах розвинуте землеробство, міжріччя покриті лісами. Тут зосереджена більша частина населення країни, розташовані великі міста і промислові центри. У цьому ж районі сконцентровані найродючіші сільськогосподарські землі та пасовища.

Майже всю південну половину Швейцарії займають Альпи. Ці високі, нерівні, вкриті снігом гори розчленовані глибокими ущелинами. У гребеневій зоні — фірнові поля (зернистий лід, що складається з пов'язаних між собою крижинок) і льодовики (10% території країни). Широке дно головних долин використовується під поля та ріллю. Район рідко населений. Альпи є основним джерелом доходу, оскільки мальовнича природа високогір'я приваблює багато туристів і альпіністів. Найвищі вершини — Дюфур (4634 м) у масиві Монте-Роза на кордоні з Італією, Дом (4545 м), Вайсгорн (4505 м), Матергорн (4477 м), Гран-Комбен (4314 м), Фінстераргорн (4274 м) і Юнгфрау (4158 м).

Грунти Швейцарії не відрізняються родючістю. Для обробки придатні лише бурі лісові ґрунти Швейцарського плоскогір'я і нижніх частин схилів гір. На гірських схилах нерідкі обвали і зсуви, що зносять ґрунтовий шар або оброблювані землі.

Річки і озера[ред.ред. код]

Женевське озеро, найбільше озеро Швейцарії

У країні — густа мережа багатоводних рік, що належать басейнам трьох морів: Північного, Середземного і Чорного. Велика частина Швейцарії зрошується Рейном (375 км у межах країни). Південно-західні райони відносяться до водозбірного басейну Рони, південні — до басейну Тічино і південно-східні — до басейну річки Інн (притоки Дунаю). Ріки Швейцарії не мають судноплавного значення. На Рейні судноплавство підтримується тільки до Базеля.

Швейцарія славиться своїми озерами, яких на її території налічується майже 600. Наймальовничіші з них розташовані по краях Швейцарського плато — Женевське, Тунське на півдні, Фірвальдштетське, Цюріхське на сході, Невшательське і Більське на півночі. Більшість цих озер має льодовикове походження, вони відрізняються витягнутою формою і великими глибинами. На південь від осі Альп в окрузі Тічино знаходяться озера Лугано й Лаго-Маджоре.

Найбільші озера Швейцарії — Женевське озеро, площею 581 км² (з них 370 км² належать Швейцарії), Невшательське (216 км²), Цюріхське (89 км²), Більське (39 км²) і Цугське (38 км²).

Рослинність і тваринний світ[ред.ред. код]

Ліса Швейцарії займають близько 1/4 території країни. На Швейцарському плоскогір'ї знаходяться масиви широколистих лісів (з дуба, бука, ясена, в'яза, клена, липи). На південному схилі Альп росте каштан. На висоті понад 2000 метрів переважають хвойні ліси з ялини, ялиці, сосни і модрини. В долинах — зарості вільхи. Вище (до 2800 м) розташовані субальпійські та альпійські луки, де навесні розцвітають крокуси і нарциси, влітку — рододендрони, ломикамені, горечавки і едельвейси.

У горах із ссавців зустрічаються сарна, куниця, заєць-біляк, альпійський бабак, кам'яний козел, лисиця; із птахів — беркут, глухар, дрізд, підкоришник, серпокрилець, сніжна куріпка, на берегах рік та озер — мартини, у їхніх водах — форель, палія, сиг, харіус та інша риба. Фауна і природні ландшафти охороняються у Швейцарському національному парку Енгадин і в лісових масивах Алеч і Дерборанс.

Див. також: Список ссавців Швейцарії

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Швейцарії

Політика[ред.ред. код]

Державний устрій. Швейцарія — федеративна парламентська республіка.

Офіційні мови — німецька (користується 64% населення), французька (19% населення), італійська (8% населення), ретороманська (0,6% населення).

Мовні діалекти країни. На цій мапі показані мовні діалекті країни: червоним позначені ретороманські діалекти, жовтим позначені германські діалекти, зеленим позначені італійські діалекти, фіолетовим показані французькі мовні діалекти.

Швейцарська Конституція[ред.ред. код]

Перша конституція Швейцарії була прийнята в 1848 році. В 1874 році була прийнята нова Конституція, а з 1 січня 2000 року діє третя конституція, прийнята в 1999 році.

Основні принципи швейцарської конституції — федералізм і демократія.

Принцип федералізму. Стаття 3-я конституції гарантує 20 кантонам і 6 напівкантонам, на які розділена Швейцарія, усі права самоврядування, за винятком тих, котрі є прерогативою федерального уряду. До них відносяться оголошення війни і укладення миру, підписання міжнародних договорів і вступ у союзи, навчальна підготовка, матеріальне забезпечення збройних сил і керівництво ними, регулювання зовнішньої торгівлі. Федеральний уряд і влади кантонів мають право встановлювати податки. Крім того, федеральний уряд здійснює контроль над засобами зв'язку, вищою освітою і працею.

Прийняття принципу федералізму зіграло істотну роль у з'єднанні дуже різнорідних держав-кантонів у першу загальношвейцарську союзну державу в 1848. Згодом федеральний уряд став активніше впливати на всі аспекти життя країни. Проте швейцарці як і раніше почувають сильну прихильність до рідних кантонів і їх традицій.

Принцип прямої демократії. Парламент, обраний народом, визначає політику в загальних рисах, усі ж важливі для життя країни питання вирішуються на всенародних референдумах, які на федеральному рівні проходять двічі-тричі або й частіше на рік.

Існує кілька видів референдуму на федеральному рівні.

Перший з них стосується діючої конституції, зміни до якої можуть вноситися двома шляхами. За першим, їх може ініціювати парламент. Коли обидві його палати — Національна рада та Рада кантонів, згодні внести певні поправки до конституції, і ця згода зафіксована до референдуму, проводиться сам референдум. Зміни до головного закону країни вносяться, коли доповнення чи поправка здобувають не лише більшість голосів, але й більшість «за» від кількості кантонів, що взяли участь у голосуванні.

Другий шлях передбачає, що проект змін до конституції може запропонувати якась політична партія. Якщо зібрано понад 100 тисяч підписів, питання виноситься на розгляд парламенту, який у свою чергу може запропонувати власний проект. Тоді обидва проекти виносяться на референдум. Враховуючи, що за кількістю голосів можуть пройти обидва проекти, на референдумі всі голосуючі відповідають на три запитання: 1) я голосую за парламентський проект…2) я голосую за громадянський (партійний проект)…3) якщо будуть прийняті обидва проекти, то я віддав би перевагу такому-то проекту.

Другий вид референдуму — це коли парламент приймає якесь рішення, а група громадян з ним не згодна. Тоді опоненти мають зібрати 50 тисяч підписів, після чого це рішення виноситься на референдум. Трапляється так нерідко, тому обумовлено, що таке рішення набуває чинності лише через три місяці після його прийняття. Кожен, хто не згоден з ним, має таким чином можливість зібрати підписи і внести протест.

Третій вид референдуму — особливо важливий. Ще 1917 року було прийнято постанову, гідно з якою всі рішення, що стосуються вступу Швейцарії до різних світових організацій, пов'язаних із спільною безпекою та економічною інтеграцією, виносяться на федеральний референдум. Так, у 1986 році на референдумі було відхилене питання про членство Швейцарії в ООН.

До 1971 року Швейцарія була однією з деяких країн світу, де жінки не мали виборчого права на загальнонаціональному рівні. У лютому 1971 році чоловічий електорат схвалив поправку до конституції, що надавала жінкам країни право голосувати і бути обраними на федеральних виборах. На рівні кантонів надання виборчих прав жінкам затяглося: у німецькомовному напівкантоні Аппенцелль-Іннерроден жінки, нарешті, одержали право голосу тільки в 1991 році.

Глава держави — президент[ред.ред. код]

У Швейцарії президент обирається Федеральними зборами з числа членів Федеральної ради (уряд) терміном на один рік без права переобрання на наступний термін. Президент є також главою уряду. Основними функціями президента є: прийом високих іноземних гостей і ведення засідань Федеральної ради.

Законодавча влада[ред.ред. код]

Законодавча влада належить Федеральним зборам (Bundesversammlung — Assemblee Federale — Assemblea Federale, які складаються з двох палат: нижньої — Національної ради (Nationalrat — Conseil National — Consiglio Nazionale) і верхньої — Ради кантонів (Standerat — Conseil des Etats — Consiglio degli Stati). Національна рада, що складається з 200 депутатів, обирається населенням шляхом прямих і рівних виборів при таємному голосуванні за системою пропорційного представництва терміном на 4 роки. Рада кантонів складається з 46 депутатів, кожен кантон обирає по 2 депутати, а напівкантон — одного. Строк повноважень депутатів 3 чи 4 роки в залежності від конституції кантону.

Виконавча влада[ред.ред. код]

Виконавча влада здійснюється на колегіальній основі президентом і урядом (Федеральна рада Швейцарії — Bundesrat — Conceil Federal — Consiglio Federale), що складається з 7 федеральних радників (начальників федеральних департаментів), які обираються Федеральними зборами на 4 роки. Президент головує на щотижневих засіданнях у Федеральній раді, але не виконує функції прем'єр-міністра. Всі сім радників мають рівні права і кожен з них керує федеральним департаментом (міністерством).

Секретаріатом Федерального уряду є Федеральна канцелярія. Очолює її Федеральний канцлер.

Федеральний уряд безпосередньо керує Федеральною адміністрацією. Федеральна адміністрація складається з департаментів (міністерств); кожний департамент керується одним членом Федерального уряду. У той час як у багатьох країнах від 20 до 30 міністерств, у Швейцарії їх тільки сім: закордонних справ; внутрішніх справ; юстиції і поліції; екології, транспорту, енергії і комунікацій; економіки, цивільной безпеки і спорту; фінансів

Судова влада[ред.ред. код]

Федеральний Верховний суд є найвищим федеральним судовим органом. При обранні суддів Федерального Верховного суду Федеральний парламент забезпечує представлення в суді всіх офіційних мов держави. До складу федерального суду входять 26-28 суддів і 11-13 присяжних, що засідають в окремих приміщеннях у залежності від характеру розглянутої справи. Члени суду обираються федеральними зборами терміном до шести років.

За згодою Федерального парламенту кантони можуть передавати розгляд спорів у галузі адміністративного права кантонів до юрисдикції Федерального Верховного суду.

Політичні партії[ред.ред. код]

Демократично-християнська партія Швейцарії — ДХПШ (Christlich-demokratische Partei der Schweiz; Parti democrate-chretien suisse). Заснована у 1881 році. Оформилась у 1912 році. До грудня 1970 року називалась Консервативна християнсько-соціальна народна партія Швейцарії. Налічує 60 тис. членів. Видає газету «Фатерланд» (Vaterland).

Демократи Швейцарії — ДШ (Schweizer Demokraten — SD; Democrates suisses — DS). Партія налічує близько 6 тис. членів.

Євангелістська народна партія — ЄП (Evangelische Volkspartei der Schweiz; Parti evangelique suisse; Protestant People's Party). Заснована у 1919 році.

Партія «зелених» Швейцарії — ПЗШ (Grune Partei der Schweiz — GPS). У французьких кантонах носить назву Швейцарська екологічна партія. Заснована у березні 1983 року. До травня 1986 року називалась Федерація екологічних партій Швейцарії. Налічує близько 1,5 тис. членів.

Радикально-демократична партія Швейцарії — РДПШ (Freisinning-Demokratische Partei der Schweiz — FDS; Parti radical democratique suisse — PRDS). Заснована в 1848 році. Оформилась у 1919 році. Налічує близько 150 тис. членів. Видає газету «Люцернер тагблат» (Luzerner Tagblatt).

Соціал-демократична партія Швейцарії — СДПШ (Sozial-demokratische Partei der Schweiz — SDPS), французькою мовою називається Соціалістична партія Швейцарії (Parti socialiste suisse — PSS). Заснована в 1888 році. Налічує 39 тис. членів. Входить до Соціалістичного інтернаціоналу.

Тічінська ліга — ТЛ (Lega dei Ticinesi — LT; Union of Ticino — UT).

Федеральний демократичний союз — ФДС.

Швейцарська ліберальна партія — ШЛП (Parti liberal suisse; Liberale Partei der Schweiz). Заснована у 1913 року. До березня 1977 року називалася Ліберально-демократичний союз Швейцарії. Налічує близько 100 тис. членів.

Швейцарська народна партія — ШНП (Schweizerische Volkspartei), французькою мовою називається Демократичний союз центру — ДСЦ (Union democratique du centre — UDC). Створена у вересні 1971 року на основі об'єднання Швейцарської партії селян, ремісників та бюргерів (заснована у 1919 році) і Демократичної партії Швейцарії (заснована у 1941 році). Налічує близько 50 тис. членів.

Профспілкові об'єднання[ред.ред. код]

Об'єднання швейцарських профспілок — ОШП (Schweizerischer Gewerkschaftsbund; Union syndicale suisse — USS). Створене в 1880 році. Об'єднує 15 галузевих профспілок, які налічують 395 тис. членів. Входить до Міжнародної конфедерації вільних профспілок (МКВП) і до Європейської конфедерації профспілок (ЄКП).

Швейцарія і міжнародні організації[ред.ред. код]

Швейцарія є членом ЄАВТ (Європейської асоціації вільної торгівлі), СОТ (Світової організації торгівлі), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового Банку, міжнародного банку реконструкції і розвитку, ОБСЄ та Організації економічної співпраці й розвитку (ОЕСР), Ради Європи (РЄ), ЄКА, МФКК.

Швейцарія і ООН[ред.ред. код]

3 березня 2002 року у Швейцарії відбувся референдум щодо її вступу до ООН. «Так» членству країни в ООН сказали 54,6 відсотка учасників референдуму, ідея членства також здобула підтримку більшості виборців у 12 з 23 кантонів.

Таким чином, винесене на референдум і схвалене так званою «подвійною більшістю» (населенням в цілому і окремо — жителями більшості кантонів) питання про приєднання Швейцарії до ООН вирішено позитивно. А це, відповідно до Конституції Конфедерації, дозволяє уряду розпочати офіційне оформлення вступу країни до Організації Об'єднаних Націй. Таким чином, багатовіковий традиційний нейтралітет Швейцарії іде в минуле. За 16 років, що минули після попереднього подібного референдуму, настрої у швейцарському суспільстві дуже змінилися. За членство в ООН нині виступають уряд, більшість депутатів парламенту і три з чотирьох партій правлячої коаліції: соціал-демократи, радикальні демократи і християнські демократи.

На всіх попередніх референдумах швейцарці відхиляли таку пропозицію, оскільки вважали, що членство навіть у цій шанованій організації може загрожувати традиційному нейтралітету країни. Під час останнього волевиявлення, у 1986 році, 75 відсотків швейцарців відхилили пропозицію членства своєї країни в ООН. Десятками років тривала дивна ситуація — Швейцарія була «європейською домівкою» ООН, але сама не належала до цієї організації.

Швейцарії була прийнята в ООН у вересні 2002 року на черговій 57-й сесії Генеральної Асамблеї, і таким чином, стала 190-м повноправним членом Об'єднаних націй, а єдиною визнаною країною світу, яка не входить до ООН, залишається Ватикан.

Швейцарія як міжнародний центр[ред.ред. код]

У Женеві розташовані штаб-квартири Світової організації торгівлі, Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров'я, Міжнародного союзу електрозв'язку, Всесвітньої метеорологічної організації, Європейської спілки мовників та Європейське відділення ООН і Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. Женева є домівкою Женевського інституту відносин та розвитку, чиє розташування серед розмаїття міжнародних організацій робить цю установу особливо привабливим місцем для навчання. У Берні, столиці країни, розмістився Всесвітній поштовий союз, у Лозанні — Міжнародний олімпійський комітет. Інші організації, які мають основну резиденцію у Швейцарії, — Всесвітня рада церков і Міжнародний Червоний Хрест, заснований швейцарцем Анрі Дюнаном, а також Банк міжнародних розрахунків.

Економіка[ред.ред. код]

Див. Економіка Швейцарії

Швейцарія є одною з найрозвиненіших і багатших країн світу. Швейцарія — високорозвинута індустріальна країна з інтенсивним високопродуктивним сільським господарством і майже повною відсутністю будь-яких корисних копалин. За підрахунками західних економістів, вона входить в першу десятку країн світу за рівнем конкурентоспроможності економіки. Швейцарська економіка тісно пов'язана із зовнішнім світом, перш за все з країнами ЄС, тисячами ниток виробничої кооперації і зовнішньоторговельних операцій. Біля 80-85% товарообігу Швейцарії припадає на держави ЄС. Через Швейцарію транзитом проходить понад 50% всіх вантажів з північної частини Західної Європи на південь і у зворотному напрямі. Після помітного зростання в 1998–2000 рр. економіка країни вступила в смугу спаду. У 2002 р. ВВП зріс на 0,5% і склав 417 млрд шв. фр. Інфляція була на відмітці 0,6%. Рівень безробіття досяг 3,3%. У економіці зайняте біля 4 млн чоловік (57% населення), з них: у промисловості — 25,8%, зокрема в машинобудуванні — 2,7%, у хімічній промисловості — 1,7%, у сільському і лісовому господарстві — 4,1%, у сфері послуг — 70,1%, зокрема в торгівлі — 16,4%, у банківській і страховій справі — 5,5%, у готельний-ресторанному бізнесі — 6,0%. Політика нейтралітету дозволила уникнути розрухи двох світових воєн.

Фінанси[ред.ред. код]

Швейцарія — один з найважливіших банківських і фінансових центрів світу (Цюріх — третій після Нью-Йорка і Лондона світовий валютний ринок). У країні функціонує близько 4 тис. фінансових інститутів, зокрема безлічі філій іноземних банків. На швейцарські банки припадає 35-40% світового управління власністю і майном приватних і юридичних осіб. Вони користуються доброю репутацією у клієнтів завдяки стабільній внутрішньополітичній обстановці, твердій швейцарській валюті, дотриманню принципу «банківської таємниці». Швейцарія, будучи крупним експортером капіталу, займає четверте місце у світі після США, Японії, ФРН. Прямі інвестиції за кордоном становлять 29% швейцарського ВВП (середній показник у світі — біля 8%). 75% всіх швейцарських інвестицій прямує в промислово розвинені країни, серед країн, що розвиваються, найбільш привертають швейцарські капітали Латинська Америка і Південно-Східна Азія. Частка Східної Європи в загальному об'ємі інвестицій поки що незначна.

1 квітня 1998 р. в Швейцарії вступив в силу федеральний закон про боротьбу з «відмиванням» грошей у фінансовому секторі, що дозволив дещо піднести завісу банківської таємниці з метою виявлення «брудних» грошей.

Грошова одиниця. 1 швейцарський франк, дорівнює 100 сантимам.

Добувна галузь[ред.ред. код]

У Швейцарії мало корисних копалини, окрім хіба що солі, що видобувалася в минулі сторіччя в долинах річок Рона і Рейн.

Промисловість[ред.ред. код]

У промисловості домінують великі об'єднання транснаціонального характеру, що, як правило, успішно витримують конкуренцію на світовому ринку і посідають провідні позиції: концерни «Nestle» (харчові продукти, фармацевтичні й косметичні вироби, дитяче харчування), «Новартіс» і «Хоффман-ла-рош» (хіміко-фармацевтична продукція), «Алюсюїсс» (алюміній), шведсько-швейцарський концерн АББ — «Асеа Браун Бовері» (електротехніка і турбінобудування). Швейцарію часто асоціюють з годинниковою фабрикою світу. Спираючись на старі традиції і високу технічну культуру, тут виробляють годинники найпрестижніших марок. Досить відомою є компанія Arctic Cooling — виробник систем охолодження для апаратного забезпечення комп'ютерів.

Енергетика[ред.ред. код]

Близько 37% електроенергії в Швейцарії виробляється на АЕС, 50% на ГЕС, решта 13% на ТЕС з нафти, що імпортується. Більшість ГЕС знаходиться в Альпах, де створено понад 40 штучних озер — водосховищ. За ініціативою «зелених» будівництво нових АЕС тимчасово припинено, проте в перспективі Швейцарія не збирається поки згортати програму атомної енергетики.

Транспорт[ред.ред. код]

Автобани Швейцарії
Аеробуси

Основні міжнародні аеропорти — Цюрих, Женева, Базель.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Сільське господарство має яскраво виражену тваринницьку спрямованість (з упором на виробництво м'ясомолочної продукції), відрізняється високою врожайністю і продуктивністю праці. Характерне переважання дрібних господарств. Швейцарський сир вже не одне сторіччя добре відомий в багатьох країнах світу. В цілому сільське господарство забезпечує потреби країни в продуктах харчування на 56-57%.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Швейцарія підтримує зовнішньоторговельні зв'язки практично зі всіма країнами світу. Економіка країни значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі — як в імпорті сировини і напівфабрикатів, так і в експорті виробів промисловості (на експорт йде понад 50% текстильної продукції, близько 70% машинобудівної, понад 90% хімічної і фармацевтичної, 98% годинників). На розвинені індустріальні країни припадає 80% обороту зовнішньої торгівлі Швейцарії. Основними її партнерами є країни ЄС — понад 3/4 експорту і імпорту. Серед найбільших зовнішньоторговельних партнерів — ФРН, Франція, США, Італія, Великобританія, країни Бенілюксу.

Туризм[ред.ред. код]

Будучи традиційною країною туризму, Швейцарія утримує в цій сфері міцні позиції в Європі. Наявність розвиненої туристичної інфраструктури, мережі залізних і автомобільних доріг у поєднанні з живописною природою і вигідним географічним розташуванням забезпечує приток в країну значної кількості туристів, перш за все німців, американців, японців, а останніми роками також росіян, індійців, китайців.

15% національного доходу поступає за рахунок туризму……

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Кантони і громади[ред.ред. код]

23 кантони або 20 кантонів і 6 напівкантонів. (Кожний з трьох кантонів: Аппенцелль, Базель, Унтервальд поділяється на 2 напівкантони).

Деякі кантони складаються практично з одного міста (наприклад, Женева), на території інших суцільні гори й долини (як в Урі). Деякі — не більше бразильської ферми, наприклад, місцевий Базель (площа — 37 км²), у ньому, однак, чисельність населення (187,7 тис. осіб) вища, ніж у найбільшому кантоні Граубюнден, де на території 7105 км² проживає 186,7 тис. осіб. У кантоні Цюріх — 1,2 млн жителів, а населення напівкантону Аппенцелля Іннерродена (15 тис. осіб) ледь заповнить футбольний стадіон.

Є молоді й старі кантони. Наймолодший — Юра, який у 1978 році відокремився від кантону Берн.

  • Ааргау (Aargau) — 544.3 тис. осіб (18,81% іноземців).
  • Аппеннцель
  • Базель
    • Базель-Ланд («сільський») (Basel-Country) — 260,0 тис. осіб (16,9% іноземців).
    • Базель-Штадт («міський») (Basel-City) — 187,7 тис. осіб (27,2% іноземців).
  • Берн (Berne) — 943,7 тис. осіб (11,9% іноземців).
  • Вале (Valais) — 276,2 тис. осіб (16,5% іноземців).
  • Во (Vaud) — 620,3 тис. осіб (26,6% іноземців).
  • Гларус (Glarus) — 38,5 тис. осіб (19,8% іноземців).
  • Граубюнден (Graubünden) — 186,7 тис. осіб (13,2% іноземців).
  • Женева (Geneva) — 408,8 тис. осіб (37,7% іноземців).
  • Золотурн (Solothurn) — 244,0 тис. осіб (16,5% іноземців).
  • Люцерн (Lucerne) — 347,2 тис. осіб (15,0% іноземців).
  • Невшатель (Neuchâtel) — 165,7 тис. осіб (22.4% іноземців).
  • Санкт-Галлен (St. Gallen) — 449,4 тис. осіб (19,6% іноземців).
  • Тічино (Ticino) — 227,3 тис. осіб (25,6% іноземців).
  • Тургау (Thurgau) — 205,9 тис. осіб (18,9% іноземців).
  • Унтервальден
  • Урі (Uri) — 35,2 тис. осіб (8,2% іноземців).
  • Фрібург (Fribourg) — 236,3 тис. осіб (14,1% іноземців).
  • Цуґ (Zug) — 99,4 тис. осіб (19,5% іноземців).
  • Цюріх (Zurich) — 1,2 млн осіб (21,7% іноземців).
  • Шаффхаузен (Schaffhausen) — 73,3 тис. осіб (19,8% іноземців).
  • Швіц (Schwyz) — 130,2 тис. осіб (15,1% іноземців).
  • Юра (Jura) — 68,8 тис. осіб (12,1% іноземців).

У кожному кантоні своя конституція, свій уряд, свій парламент, свій суд, свої закони, що, природно, не повинні суперечити федеральним. Адміністративна автономія і законодавчі повноваження дуже значні. До прикладу, в кожному кантоні — та навіть у кожній громаді — своя поліція і право самостійне визначати розмір податків.

Кантони поділяються на громади. Швейцарець у першу чергу — член громади, потім громадянин кантону і вже потім громадянин Швейцарії. У країні нараховується понад 3000 громад. У деяких громадах більше жителів, ніж у інших кантонах, у деяких — не більш ста. Громади також мають свою автономію: її члени, наприклад, вирішують, де прокладати нову вулицю або чи приймати на роботу нового вчителя.

Столиця[ред.ред. код]

Столиця — Берн (кількість населення — 128 тис. осіб). Швейцарці офіційно називають Берн не столицею, а «федеральним містом», підкреслюючи при цьому рівноправність головних міст всіх кантонів. Берн заснований у 1191 році. Назва міста походить від німецького слова «Bar» — ведмідь. Ведмідь присутній на прапорі і гербі міста, у скульптурних композиціях фонтанів і соборів, назвах ресторанів і готелів. Берн також є адміністративним центром кантону Берн.

Найбільші міста[ред.ред. код]

(Кількість населення станом на 2000 рік).

  • Цюрих (Zurich) — 337,9 тис. осіб (28,7% іноземців).
  • Женева (Geneva) — 175,0 тис. осіб (43,8% іноземців).
  • Базель (Basel) — 166,0 тис. осіб (29,1% іноземців).
  • Берн (Berne) — 122,5 тис. осіб (22,0% іноземців).
  • Лозанна (Lausanne) — 114,9 тис. осіб (35,3% іноземців).

Демографія[ред.ред. код]

Динаміка чисельності населення Швейцарії з 1970 по 2005 р. р. Кількість жителів в тис. чол.

Населення Швейцарії — 7,2 млн осіб, з них 19,8% іноземців (станом на 2001 рік).

Населення країни складається з етнічних груп, які використовують різні мови (німецьку, французьку, італійську і ретороманську) і нерідко відрізняються за віросповіданням. Але взаємна терпимість і доброзичливість дозволяють їм жити і працювати в одній країні.

Германо-швейцарці заселяють центральні і східні 15 кантонів країни, за віросповіданням більшість з них — протестанти.

Франко-швейцарці проживають у кантонах Во, Женева, Невшатель, Фрібург, Вале і Берн (у кантоні Берн змішано з германо-швейцарцями), за віросповіданням — протестанти і католики.

Італійці та італо-швейцарці зосереджені у південних кантонах (Тічино та Граубюнден), у деяких районах разом з германо-швейцарцями, за віросповіданням — католики.

Ретороманці (близько 50 тис. осіб) проживають у високогірних районах кантону Граубюнден.

  • Річний приріст населення у 2001 році становив 0,27%.
  • Кількість народжених — 10,12 на 1000 осіб.
  • Кількість померлих — 8,77 на 1000 осіб.
  • Кількість мігрантів — 1,37 на 1000 осіб.

Мови[ред.ред. код]

Офіційні мови в різних кантонах Швейцарії

Швейцарія — одна з небагатьох європейських країн, що послідовно підтримують багатомовність.

Офіційні мови Швейцарії — німецька, французька, італійська і ретороманська (похідна від латинської). 64% населення вважають своєю рідною мовою німецьку, 19% — французьку, 8% — італійську і 1% — ретороманську.

Скрізь у Швейцарії поширена англійська мова.

Німецька мова — найпоширеніша. Її місцевим діалектом — алеманнським (швіцердюч) — користуються 73% швейцарських громадян і 64% населення країни.

Французькою мовою користуються близько 19% населення, переважно у західних кантонах. У кантонах Берн, Фрібург і Вале розмовляють і німецькою, і французькою.

Італійською розмовляють близько 4% швейцарських громадян (переважно у кантоні Тічино), а з урахуванням іноземних робітників — 8% населення країни.

Ретороманська мова поширена тільки в гірському кантоні Граубюнден.

Пересічний швейцарець володіє своєю рідною мовою, англійською і розуміє ще одну з офіційних мов.

Культура[ред.ред. код]

Швейцарія не має багатої художньої спадщини, хоча багато іноземних письменників і художники (наприклад, Вольтер, Байрон, Шеллі, Джеймс Джойс і Чарлі Чаплін) жили в Швейцарії. Навпаки, багато талановитих швейцарців, наприклад, Чарльз Корбузье, Поль Клі, Альберт Джіакометті і Жан-Люк Годар покинули країну і стали знаменитими за кордоном.

Письменник Герман Гессе, який прийняв швейцарське громадянство — найвідоміший «місцевий» автор. Екземпляр його романа «Сиддхарта» можна було знайти в рюкзаку кожного західного хіппі, що відправляється до Індії. Германо-швейцарський драматург і романіст Макс Фріш був одним з найшанованіших в Європі авторів в 50-і роки. Його бестселер, виданий в 1957 році, «Хомо Фабер», був екранізований в 1991 році Уолком Шлондорфом і вийшов під назвою «Мандрівник». Твори, написані в 18 столітті Руссо, який жив в Женеві, зіграли величезну роль в розвитку демократії, а Карл Юнг, що жив в Цюріху вніс значний внесок до сучасного психоаналізу.

Народна культура Швейцарії включає спів йодлем, гру на альпійському ріжку, і швейцарську боротьбу. Бажано не займатися нічим з вищепереліченого після ночі, проведеної в Швейцарській таверні.

Швейцарія є лінгвістичною сумішшю, що включає три офіційні мови. Німецька (найчастіше це діалект швіцертютч), на якій говорять близько 66% населення, французька, на якій говорять 18% населення, і італійська — 10% населення. Четверта мова — ретороманська, на якій говорить 1% населення, в основному в кантоні Граубюнде. Що має латинське коріння, це лінгвістичне викопне збереглося в ізольованих від решти світу міжгірських долинах.

У Швейцарії немає особливо розвинених національних традицій в приготуванні страв, натомість, швейцарські страви об'єднали в собі краще з німецької і французької кухні. Важливу частину в кулінарії швейцарців відіграють сири. Для приготування фондю використовуються сири емменталер і груйер у поєднанні з білим вином, ця страва подається у великій місткості і її їдять з маленькими кубиками хліба. Рості (хрустка смажена, дрібно порізана картопля) — національна страва німецької Швейцарії. Часто в меню входить свіжа риба з численних озер, здебільшого, щука або форель. Швейцарський шоколад, смачний сам по собі, часто використовується для приготування різних десертів і тортів.

Релігія[ред.ред. код]

44% населення Швейцарії — протестанти, 48% — католики; близько 8% — представники інших конфесій. До протестантської церкви належать кантони Во, Шафхаузен, Базель-сіті, Цюріх, Берн, Гларус, Невшатель, Женева. Швейцарія — батьківщина одного з напрямків сучасного протестантизму — кальвінізму. Католицизм поширений на більшій за площею, але меншій за чисельністю населення території країни (кантони: Швіц, Урі, Унтервальден, Тічіно, Фрібург, Золотурн, Вале, Люцерн і Цуг). У деяких кантонах (Аппенцеллі, Аргау, Граубюндені) кількість католиків і протестантів майже однакова.

Збройні сили Швейцарії[ред.ред. код]

Інше[ред.ред. код]

Докладніше: Прапор Швейцарії
Докладніше: Герб Швейцарії

Державний прапор і герб. Швейцарія має схожі герб і прапор — білий усічений хрест на червоному полі (або щиті). Першою емблемою швейцарців були прості червоні прапори і щити. Але вже у 14 столітті відмітною ознакою швейцарських стрільців став білий хрест на червоному щиті. У 15 столітті він з'явився і на бойових прапорах, а в 16 столітті став гербом Швейцарської Конфедерації. Швейцарський хрест уподібнювався емблемам хрестоносців і символізував боротьбу за свободу. У 1814 році швейцарський хрест було вкорочено. Такого ж вигляду набув і державний прапор, офіційно схвалений у 1889 році.

Національне свято. 1 серпня — День заснування Конфедерації (1291 рік). Відзначається з 1899 року.

Національний гімн. Текст національного гімну Швейцарії був написаний Леонардом Відмером (18091867 роки) німецькою мовою. Вірш оспівує вічну природну красу Швейцарії — величні Альпи, тихі озера, широкі пасовища, мир, який знаходять у ній мешканці країни. Існують його переклади (іноді досить вільні) іншими трьома офіційними мовами.

Музику в 1841 році написав Alberik Zwyssig (1808–1854 роки), священик і композитор з Урі. Коли Zwyssig був музичним директором монастиря у Веттінгені, у 1835 році він написав музику до одного з псалмів — «Diligam te Domine» — для виконання обрядів. У 1841 році він зробив адаптацію церковного гімну на слова Леонарда Відмера. У 1843 році нова патріотична пісня пролунала під час святкування річниці вступу Цюріха до складу Швейцарської Конфедерації у 1851 році. Також вона була виконана на Національному пісенному фестивалі, де зустріла схвалення аудиторії. Незабаром «Swiss Psalm» виконувався чоловічими хорами по всій Швейцарії (завдяки перекладам) і його часто співали під час патріотичних свят.

Протягом 18941953 років було багато спроб оголосити цю пісню національним гімном, але вони відхилялися швейцарським урядом. Фактично, у цей час національним гімном була інша пісня, що виконувалася на ту саму мелодію, що й англійський гімн «Боже збережи Короля (Королеву)».

З розширенням міжнародних контактів у 20 столітті використання однакової музики стало все частіше призводити до незручних ситуацій. Тому швейцарський уряд оголосив «Swiss Psalm», який неможливо було сплутати з жодним іншим, тимчасовим (попереднім) національним гімном у 1961 році. Але лише в квітні 1981 року the «Swiss Psalm» було офіційно проголошено швейцарським національним гімном.

Текст гімну німецькою мовою:[ред.ред. код]

Trittst im Morgenrot daher,

Seh'ich dich im Strahlenmeer,

Dich, du Hocherhabener, Herrlicher!

Wenn der Alpenfirn sich rotet,

Betet, freie Schweizer, betet!

Eure fromme Seele ahnt

Gott im hehren Vaterland,

Gott, den Herrn, im hehren Vaterland.

Kommst im Abendgluhn daher,

Find'ich dich im Sternenheer,

Dich, du Menschenfreundlicher, Liebender!

In des Himmels lichten Raumen

Kann ich froh und selig traumen!

Denn die fromme Seele ahnt

Gott im hehren Vaterland,

Gott, den Herrn, im hehren Vaterland.

Ziehst im Nebelflor daher,

Such'ich dich im Wolkenmeer,

Dich, du Unergrundlicher, Ewiger!

Aus dem grauen Luftgebilde

Tritt die Sonne klar und milde,

Und die fromme Seele ahnt

Gott im hehren Vaterland,

Gott, den Herrn, im hehren Vaterland.

Fahrst im wilden Sturm daher,

Bist du selbst uns Hort und Wehr,

Du, allmachtig Waltender, Rettender!

In Gewitternacht und Grauen

Lasst uns kindlich ihm vertrauen!

Ja, die fromme Seele ahnt,

Gott im hehren Vaterland,

Gott, den Herrn, im hehren Vaterland.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

Інформація[ред.ред. код]

Туризм[ред.ред. код]

Інше[ред.ред. код]