Стехіометрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Стехіометрія (від дав.-гр. στοιχειον — елемент та μετρειν — вимірювати) — розділ хімії про співвідношення реагентів в хімічних реакціях.

Дозволяє теоретично обчислювати необхідні маси та об'єми реагентів.

В основі стехіометрії лежать закони збереження маси, еквівалентів, Авогадро, Гей-Люссака, сталості складу, кратних відношень. Всі закони стехіометрії обумовлені атомно-молекулярною будовою речовини.

Термін «стехіометрія» ввів Є. Ріхтер в 1793 році.

Відносини кількостей реагентів, рівні відносинам коефіцієнтів у стехіометричному рівнянні реакції, називаються стехіометричними . Якщо речовини реагують у співвідношенні 1:1, то їхні відповідні кількості називають еквімолярними.

Речовини, для яких спостерігаються відхилення від законів стехіометрії, звуться нестехіометричними. Відхилення від законів стехіометрії спостерігаються для конденсованих фаз і пов'язані з утворенням твердих розчинів (для кристалічних речовин), з розчиненням в рідині надлишку компонента реакції або термічною дисоціацією з'єднання, що утворюється (в рідкій фазі, в розплаві). Закони стехіометрії використовують у розрахунках, пов'язаних з формулами речовин і знаходженням теоретично можливого виходу продуктів реакції.


Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.