Сікоку (порода собак)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сікоку
Shikokuken.jpg
Походження Японія Японія
Характеристики
Зріст самців 52±3 см
Зріст самок 46±3 см
Вага 14—23 кг
Класифікація МКФ:
Група Група 5: Шпіци і породи примітивного типу
Секція Секція 5. Азійські шпіци і близькі породи
FCI 319
Стандарти породи
KC стандарт
Пес свійський (Canis familiaris)

Сікоку (яп. 四国犬四国犬) — порода мисливських собак, одна із шести в реєстрі японської кінологічної організації із захисту і збереження споконвічних японських пород — Nihonken Hozonkai (Nippo), мало мало відома за межами батьківщини[1].

Найрідкісніша з японських порід, майже дикого і хижий на вигляд сікоку зовні нагадує вовка, його рухи такі плавні і швидкі, а чудова стрибучість дає можливість цій собаці чудово пересуватися по горам[1].

Сікоку розумні, витривалі, енергійні і вельми насторожені, володіють чудовими мисливськими якостями, вимагають фізичного навантаження на прогулянці. Можуть сильно прив’язуватися до досвідчених власників[1][2].

Висота у загривку псів 52 см, сук — 46 см, із допустимими відхиленнями в три сантиметра[2]. Важить, як правило, від 14 до 23 кг[3].

Історія[ред.ред. код]

Порода була збережена і взята під охорону за відмінні робочі якості на полюванні, в основному на дикого кабана, в горах префектури Коті на Сікоку — найменшому із чотирьох основних островів Японії. Також відома як Коті-іну. В стародавні часи мала назву тоса-іну, але щоб запобігти плутанини із зовні кардинально іншою однойменною бійцівською породою, в наш час називають Сікоку[1].

У минулому ці собаки жили серед матагі — японських мисливців — в західній і північіній частинах Сікоку. Крутий гірський рельєф зробив ці райони важкодоступними і обмежував можливість схрещування, в результаті чого з’явилися різноманітні лінії розведення[1], названі за місцевостями — Ава, Хата і Хонкава, зберігши найвищий ступінь чистоти. Всі вони розрізнялися за типом кунжутного забарвлення шерсті. Породні особливості Сікоку, нарівні з Кісю стали основою стандарту Nippo[2].

У 1937 році оголошена пам’ятнкою природи Японії[1]. У 1982 році визнана Міжнародною кінологічною організацією, в 1995 році прийнятий стандарт породи[4].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Собака середнього розміру з міцним кістяком, добре сбалансованими і розвиненими м’язами. Відношення висоти в загривку до довжини тіла — 10/11[2].

Голова із широким лобом, морда доволі довга, клиноподібна, ніс чорний. Зуби рівні, білі, прикус ножиціподібний. Очі відносно невеликі, трикутної форми, широко розставлені, темно-коричневого кольору. Вуха маленькі, трикутні, сильно загострені, трохи нахилені вперед[2].

Шия щільна і потужна, загривок високий, добре розвинений. Спина сильна і пряма, поясниця широка и м’язиста. Груди глубокі, ребра помірно вигнуті, живіт підобраний. Хвіст високо посажений, вигнутий серпом або згорнутий в кільце над спиною, по довжині досягає скакального суглоба[2].

Передні кінцівки прямі, з розвиненими м’язами, локті щільно притиснуті до тулуба, лопатки помірно нахилені, передпліччя прямі. Задні кінцівки потужні, також з розвиненою мускулатурою. Лапи щільно стиснуті, з вигнутими пальцями, подушечки жорсткі і пружні, кігті міцні, чорного або темного кольору[2].

Шерстяний покрив подвійний, остьове волосся досить жорстке і пряме, на хвості трохи довше, підшерстя м'яке і густе. Забарвлення трьох типів — зонарне (сезамове, кунжутне), з приблизно рівним співвідношенням чорних і білих фрагментів шерсті; чорний зонарний — з переважанням чорного кольору на волосині; рудий зонарний з домішкою чорного кольору[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Chiba M., Tanabe Y., Tojo T., Muraoka T. Japanese dogs : Akita, Shiba, and other breeds. — Kodansha International, 2003. — P. 48, 59. — 94 p. — ISBN 4-7700-2875-X.
  2. а б в г д е ж и Shikoku. FCI-Standard № 319. Federation Cynologique Internationale. Процитовано 2016-11-06. 
  3. The Shikoku Dog: A Most Rare and Primitive Breed (en). Shikoku Dog. Процитовано 2016-11-06. 
  4. FCI breeds nomenclature. SHIKOKU (319). Federation Cynologique Internationale. Процитовано 2016-11-06.