Сімейний лікар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сімейний лікар (в Україні — лікар загальної практики — сімейної медицини) — лікар, який отримав спеціалізовану багатопрофільну підготовку з надання первинної медико-санітарної допомоги членам родини будь-якого віку та статі.

Поняття «Лікар загальної практики — сімейної медицини» склалось у ряді європейських країн.

В Україні[ред.ред. код]

Тривалий процес впровадження сімейної медицини в Україні почався з експерименту у Львівській області 1987 року, коли у Дрогобичі відкрили першу амбулаторію загальної практики — сімейної медицини. А з 1995 року розпочато підготовку сімейних лікарів за програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України.

Посаду сімейного лікаря може займати лікар, який пройшов підготовку в інтернатурі за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина», або лікарі за спеціальностями «Лікувальна справа» і «Педіатрія», що пройшли підготовку у вищих медичних закладах післядипломної освіти за спеціалізацією із сімейної медицини і отримали сертифікат за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина».
Діяльність такого лікаря визначається уповноваженим органом виконавчої влади в сфері охорони здоров'я[1].

З 1 квітня 2018 року вступає в дію частина медичної реформи, яка регулює працю сімейних лікарів. З 1 квітня терапевти, педіатри та сімейні лікарі прийматимуть пацієнтів тільки після підписання декларації — угоди з лікарем на надання певних медичних послуг. Вибір лікаря не повинен бути пов'язаним із місцем реєстрації громадянина[2].

Моделі роботи сімейного лікаря[ред.ред. код]

  • Індивідуальна чи групова практика в існуючій амбулаторії чи поліклініці
  • Індивідуальна практика в самостійній установі сімейної медицини
  • Групова практика в самостійній установі
  • Об'єднання декількох групових практик в центрах здоров'я

Критерії WONCA[ред.ред. код]

Всесвітня організація сімейних лікарів (WONCA) ставить 6 основних вимог до сімейного лікаря[3]:

  1. Надання первинної медичної допомоги
    • вміння проводити первинне обстеження пацієнта;
    • координація діяльності вузьких фахівців, залучених до допомоги пацієнту;
  2. Особлива увага до інтересів пацієнта
    • здатність приділяти увагу до інтересів пацієнта;
    • вміння встановлення продуктивних відносин з пацієнтом і використання цих навичок при роботі з хворим;
    • забезпечення безперервності надання меддопомоги тривалий час.
  3. Вміння вирішувати певні проблеми пацієнта
    • прийняття рішення на основі знань про захворюваність та поширеність даної патології серед даної групи населення;
    • лікування хвороб на ранніх стадіях та негайне надання допомоги за нагальної необхідності.
  4. Комплексний підхід
    • одночасне лікування як гострих, так і хронічних станів пацієнта;
    • організація для пацієнта необхідних оздоровчих і лікувальних заходів.
  5. Соціальна спрямованість
    • узгодження потреб окремих пацієнтів з потребами всієї групи, що обслуговується та ресурсами, що наявні.
  6. Цілісне уявлення про захворювання
    • вміння застосовувати біопсихосоціальну модель з урахуванням культурних та екзистенціальних аспектів життя людей.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини до 2011 року» від 22 січня 2010 р. № 1841-VI
  2. Прийому немає: як потрапити до лікаря після 1 квітня - 24 Канал. 24 Канал. Процитовано 2018-03-01. 
  3. Сайт WONCA [1]

Посилання[ред.ред. код]