Сінозацький Анатолій Михайлович
| Сінозацький Анатолій Михайлович | |
|---|---|
| Народився |
12 жовтня 1940 (83 роки) Зорин, Іванківський район, Київська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР,  Україна |
| Діяльність | винахідник, геолог |
| Alma mater | НУВГП |
| Галузь | фізика, хімія, техніка |
| Заклад | Академія інженерних наук України |
| Відомий завдяки: | розробці і впровадженню понад 30 інженерних удосконалень і технологій. Серед них: торфовугільного брикетування й виробництва костроплити; циклонна топки з рідким шлаковидаленням; роторна сушка каоліну; газогенератор безперервної дії для переробки відходів у синтетичні енергоносії та інше. |
Сінозацький Анатолій Михайлович (*12 жовтня 1940 р., с. Зорин Чорнобильський район, Київська область, УРСР) — український учений-винахідник, академік Інженерної академії України, розробник і реалізатор понад 30 технічних удосконалень і оригінальних промислових технологій.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 12 жовтня 1940 року в с. Зорин Чорнобильського району Київської області в родині службовців.
У 1947—1957 р.р. навчався у школі. Закінчив — у Броварах.
У 1962 році закінчив Київський гідромеліоративний інститут.
У 1962—1964 р. р. працював в інституті «Дніпроторфорозвідка» геологом, згодом — керівником експедиції[1].
Упродовж 1964—1971 р. р. — працював головним інженером Олеського торфобрикетного заводу на Львівщині, де впровадив перші вітчизняні камери високофорсованого тепло- і масообміну авторської розробки.
У 1970 році по власному ескізному проекту збудував Бродівський торфобрикетний завод.
У 1971 році розпорядженням главку «Укрторф» переведений на Рівненщину будувати торфобрикетний завод «Кремінне» в с. Клесів. Будівництво і експлуатацію очолював до 1983 року.
У 1983—1989 р. р. збудував у селищі Клесів завод «Моноліт» із виготовлення навігаційного обладнання для суднобудівної промисловості.
У 1989 р. у м. Сарни на Рівненщині створив лінію з виробництва костроплити (аналог ДСП), технологія не мала аналогів[2].
У 1993 р. створив приватне підприємство «Фантомаш», що розробляло нові технології та нестандартне промислове обладнання[3][4].
Сім'я — 10 чоловік, з яких 5 онуків.
Професійні досягнення[ред. | ред. код]
Розробив і упровадив понад 30 інженерних напрацювань, технічних удосконалень і технологій. Серед них: торфовугільного брикетування й виробництва костроплит; циклонні топки з рідким шлаковидаленням; роторна сушка каоліну; газогенератор безперервної дії для переробки зношених шин у синтетичні енергоносії тощо.
Патенти[ред. | ред. код]
- Установка для термохімічної переробки органічної сировини (корисна модель). [Архівовано 15 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Реактор для термохімічної переробки твердих органічних відходів (корисна модель). [Архівовано 15 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- Реактор для термохімічної переробки твердих органічних відходів (винахід). [Архівовано 15 листопада 2019 у Wayback Machine.]
Хобі[ред. | ред. код]
Скульптура та література. Видав збірку власних перекладів українською творів Омара Хайяма «За чаркою з Хайямом»
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Газуємо потроху» // Украинская техническая газета. — 2009. — № 07(59). — С. 7.
- ↑ Gazeta.ua (30 травня 2007). Анатолій Сінозацький переробляє сміття на нафту. Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Фантастичні машини винахідника із Сарн дуже практичні. www.golos.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019.
- ↑ Як сміття перетворити на нафту й газ | Вісник. a.visnyk.lutsk.ua. Архів оригіналу за 15 листопада 2019. Процитовано 15 листопада 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- «Розум сьогодні в ціні будяка»: [Про наук.-вироб. п-во «Фантомаш» (Сарни, Рівнен. обл.): За матеріалами бесіди із засн. фірми та винахідником Анатолієм Миколайовичем Сінозацьким] / Інна Омелянчук // Уряд. кур'єр. — 2006. — 11 берез. (№ 47). — С. 8.