С. Коріна Бій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
С. Коріна Бій
S. Corinna Bille
Ім'я при народженніStéphanie Bille
ПсевдоS. Corinna Bille
Народилася29 серпня 1912(1912-08-29)
Лозанна
Померла24 жовтня 1979(1979-10-24) (67 років)
Сьєр
ГромадянствоШвейцарія
Діяльністьписьменниця, поетесса
Галузьпоезія і белетристика[1]
Alma materФедеральна вища технічна школа Цюриха
Знання мовфранцузька
Жанрпоезія, проза
Magnum opusДика Панна (1974)
БатькоEdmond Billed
Брати, сестриRené-Pierre Billed
Нагороди
ПреміїПремія Шиллера (1974), Гонкурівська премія 1975

С. Коріна Бій (фр. S. Corinna Bille, 29 серпня 1912, Лозанна — 24 жовтня 1979, Сьєр[2]), — швейцарська письменниця і поетеса.

Біографія

[ред. | ред. код]

Стефані Бій народилась в сім'ї швейцарського художника Едмонда Бійя[fr] та Катрін Таппарель (1891—1974). Брак відомого художника, що виконав вітражі лозанського собору, ексцентричного володаря власного маєтку, на покоївці, звичайній дівчині з села, був розцінений місцевими мешканцями як скандальний[3]. Псевдонім Коріна, який використовувала письменниця, є відсилкою до назви рідного села матері — Корін. Дитинство проведене переважно у Вале у маєтку побудованому батьком в атмосфері його гостей з митецького світу, серед яких відзначались лауреат нобелівської премії Ромен Ролан та, за свідченнями самої письменниці, Райнер Марія Рільке має безпосередній відслід в її творчості. Звичаї Вале не дозволяли вільностей і католицькі викладачі начальної школи тої епохи забороняли іншим дівчинкам спілкуватись із дитиною, батько якої малює оголених. «Вони казали, що я паршива вівця класу» — напише в автобіографії письменниця. Цей досвід вона покладе в основу твору Емерентіа 1713, що переповідає історію семирічної дівчинки яку звинувачують у чаклунстві. Дівчина закінчить пансіон Домініканців в Лозанні (1926—1927), отримає диплом з торгівлі у Сьєрі (1930) і продовжить навчання у Вищому інституті молодих дівчат Цюриха та Федеральній вищій технічній школі Цюриха (1930—1931).

Під час зйомок Димитрієм Кірсановим[fr] фільму Викрадення,1934[fr], екранізації роману Шарля Фердинанда Рамю, де сам швейцарський письменник зіграв епізодичну роль, двадцятирічна дівчина виступаючи в якості асистента режисера знайомиться із актором Віталем Геймондом[fr], за якого виходить заміж і переїжджає в Париж. В столиці Франції письменниця мешкає з 1934 по 1936 рік, подорожуючи до Італії та Іспанії. Брак виявився катастрофічно невдалим: «Мені було соромно бути одруженою але незайманою, про що мені ні з ким було поговорити. … Ввечері, коли мій чоловік грав у театрі, я все менше опиралася все більш невідчепному поклику маленького револьвера[3]».

Письменниця повертається додому, спіткавши скандальну славу та хворобу. Одужуючи вона пише Теоду (1944), свій перший роман. В 40х роках створює з друзями митецьке товариство «мандрівних лицарів», передчасних хіпі, що збиралось у закинутих замках і організовувало марші ненасильственного спротиву. На одній з таких подій в 1942 році в замку Глероль[fr] вона знайомиться із своїм другим чоловіком, сином адвоката, поетом Морісом Шапазом[fr]. В цьому шлюбі, офіційно зареєстрованому лише в 1947, народяться троє дітей.

Серед числених подорожей світом письменниця через своє захоплення руською літературою відвідає у 1974 СРСР, куди повернеться ще раз у 1979 перед самою власною смертю від раку 24 жовтня того року.

В 1975 році Коріна Бій отримає Гонкурівську премію за оповідання Дика Панна (1974), що так і залишається єдиним здобутком на цій ниві швейцарських письменниць. Оповідання екранізоване[fr] канадськими кінематографістами в 1991 році.

Твори

[ред. | ред. код]
  • Théoda, roman. Porrentruy, Portes de France, 1944. Réédition en aux Éditions Plaisir de Lire et Éditions Empreintes.
  • Douleurs paysannes, nouvelles, Lausanne, Guilde du livre, coll. La Petite ourse, 1953 et Éditions Plaisir de Lire, 2008.
  • Le Sabot de Vénus, roman, Lausanne, Rencontre, 1952 et Éditions Plaisir de Lire, 2008. Prix Bock-Eisenwein.
  • Emerentia 1713, postf. de Maryke de Courten, Éditions Zoé, 1994
  • Chants d'amour et d'absence, préf. de Maurice Chappaz, Éditions Empreintes, 1996
  • À pied du Rhône à La Maggia, Genève, La Joie de Lire, 1999.
  • Abîme des fleurs, trésor des pierres, Briançon, Passage, 1985.
  • Biographie de Gilberte Favre, Le vrai conte de sa vie, Lausanne, Éditions Z (176 pages illustrées) ; réédition à L'Aire (collection L'Aire bleue), 2012.
  • Cent petites histoires cruelles suivi de Trente-six petites histoires curieuses. Albeuve, Castella et Éditions Plaisir de Lire, 1985.
  • Cent petites histoires cruelles, Lausanne, Bertil Galland, 1973.
  • Cent petites histoires d'amour, Lausanne ; Paris, Bertil Galland ; Gallimard, 1978.
  • Chant d'amour et de mort, poèmes. St-Pierre-de-Clages: Octogone, 1979. Lithographies d'Yvonne Duruz.
  • Chant pascal des Cent Vallées suivie de Dix poèmes d'amour. Saint-Maurice, Éditions Saint-Augustin, 1997.
  • Chants d'amour et d'absence, Lausanne, Éditions Empreintes, 1996.
  • Correspondance, 1923—1958, avec Edmond Bille et Catherine Bille. Cossonay, Éditions Plaisir de Lire, 1995.
  • Deux maisons perdues, Neuchâtel, La Baconnière, 1989.
  • Deux passions, récits, Lausanne; Paris, Bertil Galland; Gallimard, 1979.
  • Entre hiver et printemps, nouvelles, Lausanne: Payot, 1967.
  • Florilège alpestre, Lausanne, Payot, coll. Orbis Pictus, 1953. Dessins de Pia Bosshard.
  • Forêts obscures, roman, Lausanne, 24 heures, 1989.
  • Jour de foehn, Genève, Collection Écriture, La Joie de Lire, 1995.
  • Jours de foehn, Lausanne, Éditions de l'Aire, 1981.
  • Juliette éternelle, nouvelles, Lausanne: La Guilde du livre et Éditions Plaisir de Lire, 1971. Préface de Pierre Jean Jouve, illustrations de René Auberjonois.
  • La Demoiselle sauvage, nouvelles, Lausanne, Bertil Galland, 1974. Paris: Gallimard, 1975. Prix Goncourt de la nouvelle, 1975
  • La Fraise noire, nouvelles, Lausanne: La Guilde du livre, 1968.
  • La guirlande de Noël, Genève, Éditions La Joie de lire, 1995.
  • La Maison musique, contes pour enfants, Lausanne, Ex-Libris, 1977.
  • La Montagne déserte, poèmes, Genève, Eliane Vernay, 1978.
  • La Rus, Russie, poèmes et petites histoires, Lausanne, Éditions Empreintes, 1995.
  • Le Bal double, nouvelles, Vevey; Paris: Bertil Galland; Gallimard, 1980.
  • Le fleuve un jour, Genève, Slatkine, coll. Traces, 1997.
  • Le Grand tourment, nouvelles, Lausanne, Éd. des Terreaux, 1951. Illustration d'Edmond Bille
  • Le Mystère du monstre, récit, Lausanne : Éd. du Verdonnet, 1966. Lithographies de Robert Hainard, Lausanne : Cahiers de la Renaissance vaudoise, 1968
  • Le Mystère du Monstre, réédition avec de nouvelles illustrations par Fanny Dreyer, Joie de lire, 2012[4]
  • Le Pantin noir, Lausanne, L'Aire, 1981.
  • Le Partage de minuit, avec Maurice Chappaz, Lyon, Les Éditions Fédérop, 1984.
  • Le Pays Secret, poèmes et comptines, Sierre: Schoechli, 1961. Aquarelles d'Edmond Bille.
  • Le Salon ovale, nouvelles et contes fantastiques, Lausanne, Bertil Galland, 1976. Réédition en 2006 aux Éditions Plaisir de Lire, Lausanne.
  • Le Sourire de l'araignée, contes, Lausanne: L'Aire, 1979.
  • L'enfant aveugle, contes et nouvelles, Lausanne, Aux Miroirs partagés, 1955.
  • Les étranges noces et autres inédits, Lausanne, Éditions l'Âge d'homme, coll. Poche Suisse, 1996.
  • Les Invités de Moscou, Lausanne, Bertil Galland, 1977.
  • L'Inconnue du Haut-Rhône, théâtre, Lausanne: Rencontre, 1963.
  • L'ours rose, Zurich, Œuvre suisse des lectures pour la jeunesse, 1990.
  • Œil-de-mer, roman, Lausanne, 24 heures, 1989.
  • Printemps, poèmes. La Chaux-de-Fonds, Nouveaux Cahiers, 1939.
  • Soleil de la nuit suivi de Un Goût de rocher, poèmes, Genève, E. Vernay, 1980.
  • Soleil de nuit, poèmes, Genève, Eliane Vernay, 1979.
  • Vignes pour un miroir, Lausanne, Éditions Gonin, 1985.
  • Correspondance 1923—1958, Cossonay, Éditions Plaisir de Lire, 1995
  • Le Vrai conte de ma vie, écrits autobiographiques, Lausanne, Empreintes, 1992.
  • Un goût de rocher: le lys a blanchi sous les pins noirs, poèmes, Lausanne, Éditions Empreintes, 1997.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Tribune de Genève 26.10.1979
  3. ↑ а б Corinna Bille: nul n’est prophète en son pays. Tribune de Genève (фр.). 17 лютого 2024. Процитовано 13 вересня 2024.
  4. ↑ https://www.20minutes.fr/livres/1043980-20121116-le-mystere-monstre-stephanie-corinna-bille-chez-joie-lire-geneve-suisse
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/С._Коріна_Бій