Таганрозька правда (газета)
|
| ||||
| Тип | 3 рази на тиждень | |||
|---|---|---|---|---|
| Формат | A3 | |||
|
| ||||
| Засновано | лютий 1918 | |||
| Наклад | 4318 (2012) | |||
|
| ||||
| taganrogprav.ru | ||||
«Таганрозька правда» (рос. Таганрогская правда) — міська суспільно-політична щоденна газета, заснована в лютому 1918 року.
Газета[ред. | ред. код]
В даний час є найбільш впливовим друкованим ЗМІ Таганрога, видавець — "Редакція газети «Таганрозька правда».
Тематика газети — висвітлення подій в місті Таганрозі, аналітика та коментарі, освітлення подій культурного і спортивного життя.
Газета випускається в друкованому вигляді. Тираж: 1990 рік — 65 тис. екз.; 2011 рік — 4500 екз. Обсяг газети «Таганрозька правда» від 4-х до 20 смуг; періодичність виходу — чотири рази на тиждень. Формат — А2 (вівторок, четвер, субота) і А3 (п'ятниця).
Засновники газети «Таганрозька правда» — адміністрація міста Таганрога, Міська Дума, Департамент у справах друку, ТРВ і СМК адміністрації Ростовської області, журналісти.
Головний редактор газети «Таганрозька правда» — В. Р. Байчук (з січня 2014 року)[1].
За даними компанії «Медіалогія», що підготувала рейтинг медіа-ресурсів Ростовської області за I квартал 2012 року, «Таганрозька правда» посіла по Ростовській області 19 місце[2]. Рейтинг складений фахівцями компанії «Медіалогія» на основі досліджень індексу цитованості видань регіону, медіа показника, який враховує кількість посилань на джерело інформації в інших ЗМІ і впливовість джерела, опублікував посилання.
Найменування газети[ред. | ред. код]
- з 1871 по 1881 — «Азовський вісник»
- з 1881 по 1882 — «Азовські чутки»
- з 1882 по 1918 — «Таганрозький вісник»
- з 1918 по 1918 — «Вісник Української народної республіки»[3][4][5]
- з 1918 по 1920 — «Таганрозький пролетарій»
- з 1920 по 1929 — «Червоний прапор»
- з 1929 по 1930 — «Донська правда»[6]
- з 1930 по 1941 — «Таганрозька правда»
- з 1941 по 1943 — «Нове слово» (1941—1943, під контролем окупаційних властей)
- з 1943 — «Таганрозька правда»
Історія газети[ред. | ред. код]
Свою історію «Таганрозька правда» веде від приватної політичної та літературної газети «Азовський вісник»[7], перший номер якої вийшов в січні 1871 року. Після закриття «Азовського вісника» внаслідок проблем з цензурою в Таганрозі з'явилася газета «Азовські чутки» (1881)[8], яка у 1882 році змінила видавця і назву на «Таганрозький вісник»[9]. Аж до Жовтневої революції «Таганрозький вісник» вважався найбільш впливовою газетою в Таганрозі[10]. У січні 1918 року, коли в Таганрозі була встановлена радянська влада, старий «Таганрозький вісник» перетворився в молодого «Таганрозького пролетаря»[11]. В останній декаді березня 1918 року до Таганрога переїхали урядові структури радянської Української Народної Республіки. В той час газета мала назву «Вісник Української Народної Республіки»[12]. З відходом з Таганрога уряду України того ж року газета змінила назву на «Вісник Таганрозької Ради робочих депутатів»[13], від якого через «Червоний прапор» (1920), «Донську правду» (1929), «Нове слово» (1941—1943, під контролем окупаційної влади) і веде своє літочислення нинішня «Таганрозька правда».
Перший номер газети під назвою «Таганрозька правда» вийшов 17 серпня 1930 року.
У жовтні 1931 року газету очолив журналіст Олександр Моррісон, якого партія направила в Таганрог «піднімати» «Таганрозьку правду»[14][15].
Новітня історія газети[ред. | ред. код]
У 2005 році на газету була подана скарга, підписана Благочинним Церков Таганрозького округу Олександром Клюнковым, за публікацію анекдоту про Буратіно: «Сидить Буратіно і думає: начебто і зачаття у мене непорочне, і батько тесля…»[16].
У 2008 році за вказівкою мера Таганрога Миколи Федянина був вилучений весь тираж газети «Таганрозька правда», понад 7 тис. екз., через публікації статті «Ростов нам друг, але Таганрог дорожче»[17]. У публікації, яка не дійшла до читачів, йшлося про те, що Таганрог має нітрохи не менше право на присвоєння звання Міста військової слави, ніж Ростов-на-Дону.
У травні 2012 року, після перемоги на виборах у мери Таганрога Володимира Прасолова, головним редактором «Таганрозької правди» була призначена І. Н. Первутинська, що викликало подив у журналістської громадськості міста, оскільки Первутинская не мала на момент призначення ані журналістської освіти, ані професійного досвіду[18].
У червні 2012 року, після багаторічної перерви, було відновлено життєдіяльність офіційного сайту «Таганрозької правди»[19].
У 2013 році «Таганрозька правда» своїми публікаціями[20] підтримала ініціативу міської влади про демонтаж і перенесення пам'ятника таганрозьким підпільникам «Клятва юності», ініціатива викликала бурхливе обурення городян і обговорювалася як у федеральних ЗМІ[21][22][23], так і в Державній Думі[24][25].
З липня 2014 року газета переходить на новий графік, два рази в тиждень, по середах і п'ятницях[26]. Дане рішення обумовлене економічним становищем видання.
У січні 2016 року аудиторська перевірка фінансової діяльності газети встановила, що надходження від основного виду діяльності в 2014 році знизилися на 1,686 мільйона рублів порівняно з 2013 роком[27]. На 735 тисяч рублів зменшилася рекламна виручка, на 594 тисяч рублів знизилася підписка. Розмір субсидії газеті з місцевого бюджету і обсяг муніципального замовлення за цей же період збільшився і в даний час складає 2 мільйони рублів у рік.
Тираж газети[ред. | ред. код]
| Рік | 1931 | 1940 | 1970 | 1992 | 1997 | 2002 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | 2012 | 2013 | 2015 | 2018 |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Тенденція | ▲ | ▲ | ▲ | ▼ | ▼ | ▲ | ▼ | ▼ | ▼ | ▼ | ▼ | ▼ | ▼ | ▼ | ▲ | ▼ |
| Прим. | 16000[28] | 18000[29] | 50000 | 68126 | 17785[30] | 18600[31] | 9500[32] | 8200[33] | 4507[34] | 4318[35] | 4007[36] | 4016[37] | 4003[38] |
Відомі співробітники і автори[ред. | ред. код]
- Бондаренко Іван Іванович (1910—1999) — російський письменник, чехознавець, педагог.
- Моррісон Олександр Платонович (1902—1937) — головний редактор, журналіст, громадський діяч.
- Назаренко Анатолій Георгійович (1929—1943) — член таганрозької підпільної антифашистської організації.
- Протопопов Владислав Васильович (1961—2015) — російський художник, педагог.
- Сухорученко Геннадій Анатолійович (1934—2000) — російський радянський поет.
Посилання[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2014. — 23 янв.
- ↑ Собств. корр. Ростовские СМИ расставили по ранжиру // — 2012. — 20 апр.
- ↑ Вестник Украинской народной республики - газета - периодическая печать Дона времен революций и Гражданской войны. donvrem.dspl.ru. Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Шукач | Памятная доска на доме № 5 по ул. Фрунзе в г. Таганроге. www.shukach.com (рос.). Процитовано 23 березня 2018.
- ↑ Равич-Черкасский, М. (2013-02). История Коммунистической партии (б-ов) Украины (рос.). Рипол Классик. ISBN 9785458404648.
- ↑ Собств. корр. «Таганрогская правда» — отметила своё 95-летие [Архівовано 2021-01-27 у Wayback Machine.] // taganrogtv.ru. — 2013. — 14 февр.
- ↑ ЭСБЕ/Азовский Вестник
- ↑ ЭСБЕ/Азовские Слухи
- ↑ ЭСБЕ/Таганрогский Вестник
- ↑ Станько А. И. Журналистика Дона и Северного Кавказа. — Ростов н/Д: Изд-во Рост. ун-та, 1990. — 126 с.
- ↑ Ахмадулин Е. В. Прессе города 135 лет // Таганрогская правда. — 1997. — 16 окт.
- ↑ Єфіменко Г. Г. Взаємовідносини Кремля та радянської України: економічний аспект (1917-1919 рр.). — Київ : Інститут історії України, 2008. — С. 82.
- ↑ 1695-1918. Исторический Таганрог. Архів оригіналу за 20 березня 2017. (рос.)
- ↑ Морозова Н. А. Мое пристрастие к Диккенсу. Семейная хроника XX век. — М.: Новый хронограф, 2011. — С. 19. — BookSources/9785948811703 ISBN 978-5-94881-170-3.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 1931. — 2 окт. — С. 4.
- ↑ Собств. корр. Папа? Буратино? // absite.ru. — 2005. — 28 окт.
- ↑ Бондаренко М. «Таганрогская правда» легла под нож // Независимая газета. — 2008. — 14 апр.
- ↑ Строганов А. Таганрог: пресса в тумане // Южный Федеральный. — 2012. — 13 сент. — С. 4.
- ↑ Собств. корр. «ТП» теперь и в Интернете // Таганрогская правда. — 2012. — 22 июня.
- ↑ Чаленко С., Феденко Н. Историческое решение // Таганрогская правда. — 2013. — 11 апр.
- ↑ Ионова Л. В Таганроге сохранят памятникам подпольщикам // Российская газета. — 2013. — 15 апр.
- ↑ Бондаренко М. В Таганроге прошла акция протеста в защиту памятника героям подполья «Клятва юности» // Независимая газета. — 2013. — 9 апр.
- ↑ Кусков В. Стела «Город воинской славы» вытесняет «Клятву юности» в Таганроге // РИА Федерал Пресс. — 2013. — 11 апр.
- ↑ Собств. корр. В Москве посоветовали не трогать таганрогский памятник «Клятва юности» // donnews.ru. — 2013. — 25 апр.
- ↑ Ляхова Е. Неверов прокомментировал ситуацию с таганрогской «Клятвой юности» // Деловой квартал. — 2013. — 24 апр.
- ↑ Собств. корр. Интересная среда // Таганрогская правда. — 2014. — 13 июня.
- ↑ Фридман А. Депутаты развернули газету // bogudonia.ru. — 2016. — 18 февр.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 1931. — 1 марта. — С. 4.
- ↑ Гаврюшкин О. П. Из прошлого старого Таганрога. — Таганрог: БАННЭРплюс, 2003. — 408 с. — ISBN 5-87976-368-4.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 1997. — 12 апр.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2002. — 29 марта.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2006. — 6 апр.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2007. — 10 февр.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2011. — 29 ноября.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2012. — 24 янв.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2013. — 26 февр.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2015. — 1 апр.
- ↑ Выходные данные // Таганрогская правда. — 2018. — 2 февр.