Тарабарська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Тарабарська мова» — навмисне спотворення мови додаванням до кожного складу певного звукосполучення або однотипною зміною кінцевих складів або їх переставлянням у суміжних словах. Це робить мову незрозумілою для тих, хто не знає способу застосованого «словотворення». В Україні XVIII — початку XIX століття тарабарською мовою користувалися бурсаки.

Приклади:
Лафая лафацьолафаго лафане лафазнав (Я цього не знав)
Кахо качу кабо карщу (Хочу борщу)
Мамеле, печереле! — Остобуреле та до шатареле (Мамо, пече! — Остобурч та до шатра. — з нар. анекдоту).
«Доміне Павлуся! Не могентус украдентус сієус вишневентус для вечерентус?» (Не можем украсти сієї вишнівки для вечері? — Г. Квітка-Основ’яненко)
«Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить» (І.Котляревський).
Кущо кути кука кужеш (Що ти кажеш)

"Тарабарська мова" уживається як різновид арґо чи засіб розваги серед дітей, інколи в молодіжному середовищі.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія "Українська мова". Київ, видавництво "Українська енциклопедія", 2000 р. С. 626.