Теорема Бруна — Тічмарша

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорема Бруна — Тічмарша — твердження аналітичної теорії чисел, яке визначає верхню межу розподілу арифметичної прогресії простих чисел. Названа на честь математиків Віґґо Бруна та Едварда Чарльза Тічмарша[en].

Теорема стверджує, що якщо дорівнює кількості простих чисел , порівнюваних з за модулем при , то:

для всіх .

Історія[ред. | ред. код]

Теорему доведено за допомогою методу просіювання[en] Діном Монтгомері[en] та Дороті Воном 1973 року[en][1]. Результат Бруна та Тічмарша, створений раніше, є слабшою версією цієї нерівності (з додатковим множником ).

Посилення[ред. | ред. код]

Якщо відносно мале, тобто, , то існує краща границя:

.

Це показав Мотохасі[2], використавши білінійну структуру у залишковому члені решета Сельбергу[en], яку було відкрито ним же. Пізніше ідея використання структур у залишковому члені решета, завдяки розширенням комбінаторного решета Генриком Іванцем, була розвинена до основного методу аналітичної теорії чисел.

Порівняння з теоремою Діріхлє[ред. | ред. код]

На відміну від теореми Бруна — Тічмарша теорема Діріхле про арифметичні прогресії дає асимптотичну оцінку, яку можна представити у вигляді:

,

але ця оцінка може бути доведена лише при сильніших обмеженнях на і для константи , і це теорема Зігеля—Волфіця[en].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Yoichi Motohashi. Sieve Methods and Prime Number Theory. — Tata IFR and Springer-Verlag, 1983. — ISBN 3-540-12281-8.
  • Christopher Hooley. Applications of sieve methods to the theory of numbers. — Cambridge University Press, 1976. — С. 10. — ISBN 0-521-20915-3.
  • H. Mikawa. Encyclopedia of Mathematics. — Springer. — ISBN 978-1-55608-010-4.
  • H. L. Montgomery, R. C. Vaughan. The large sieve // Mathematika. — 1973. — Т. 20. — С. 119—134. — doi:10.1112/s0025579300004708.