Теорія вічного миру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорія вічного миру — впливова утопічна і політична ідея Епохи Просвітництва.

Автором ідеї вважається герцог Сюллі, який начебто запропонував Генріху IV план утворення «християнської республіки» — конфедерації християнських народів Європи. Цей план викладено в останньому томі мемуарів Сюллі (1634).

Ідеї Сюллі розвинув абат Сен-П'єр в «Проекті встановлення вічного миру в Європі» (Projet pour rendre la paix perpétuelle en Europe), який був представлений Утрехтському конгресу (1713). Він думав об'єднати всі європейські держави, включно з Росією, в одну лігу або союз, подібний до Священної Римської Імперії. Загальний сейм мав слугувати законодавчим і судовим органом союзу, з примусовою владою по відношенню до всіх членів; взаємні права встановлювались загальною конституцією. Сен-П'єр таким чином перетворював міжнародний союз на державний.

Скорочений варіант проекту Сен-П'єра виклав Жан-Жак Руссо, а російською мовою переклав філософ українського походження Іполит Богданович.

Пізніше теорією вічного миру цікавився Іммануїл Кант, який написав працю «До вічного миру».

За своїм змістом теорія вічного миру є, з одного боку, одним з проявів християнського віровчення, а з іншого — попередницею сучасних глобалістичних концепцій, зокрема теорій глобального суспільства.