Теорія ієрархії мовних рівнів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорія ієрархії мовних рівнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Теорію сформулював у 1962 році французький мовознавець Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня. Схематично це можна зобразити так:

Слово
Морфема
Фонема

Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває лише в складі слова. Наприклад: закінчення має значення називного відмінка однини, жіночого роду тільки в складі слова (рук-а, рік-а, сестр-а). Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня — морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням — здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня.

Таке розуміння мовної структури, на думку більшості мовознавців, допускає тільки один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого, від форми до змісту.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. — Київ: Академія, 2003. — С. 217-218.