Теорія ізоморфізму

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теорія ізоморфізму (від грец. fsos — рівний, однаковий і грец. morphe — вид, форма) — теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Згідно з цією теорією в мові існує структурний паралелізм між рівнями. Так, зокрема, структурну подібність можна побачити у складі й реченні (структурна тотожність голосного в складі і предиката в реченні). Теорія ізоморфізму має важливе практичне значення. Для прихильників цієї теорії обґрунтованим є запозичення методів та понять, які використовуються при вивченні одного рівня, для дослідження іншого, наприклад запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики або граматики.

Більшість вчених не приймають теорію ізоморфізму. Так, зокрема, російський мовознавець В. І. Кодухов уважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до найпростіших структур з площинною будовою[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник / Михайло Петрович Кочерган. — Київ: Академія, 2003. — С. 217-218.

Література[ред. | ред. код]

  • Будагов Р. А. Введение в науку о языке. / 3-е изд. М.: Добросвет-2000, 2003. — 544 с.
  • Вендина Т. И. Введение в языкознание. / 2-е изд. М.: Высшая школа, 2005. — 391 c.