Турбокомпресор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Турбонагнітач)
Перейти до: навігація, пошук

Турбокомпре́сор або газотурбі́нний нагніта́ч — компресор динамічної дії (відцентровий або осьовий), у якому дія на потік стискуваного газу здійснюється обертовими ґратками лопаток ротора, що урухомлюється і працює в парі на одному валу із турбіною[1][2]. Є основним конструктивним елементом газотурбінних двигунів.[3] та важливим вузлом двигунів внутрішнього згоряння, що оснащені системою наддування.

Газотурбінні двигуни[ред.ред. код]

Схема двигуна з турбовентилятором.
1 — Вентилятор.
2 — Компресор низького тиску.
3 — Компресор високого тиску.
4 — Камера згоряння.
5 — Турбіна високого тиску.
6 — Турбіна низького тиску.
7 — Сопло.
8 — Вал ротора високого тиску.
9 — Вал ротора низького тиску.

Основним призначенням турбокомпресора є підвищення тиску робочого тіла газотурбінного двигуна за рахунок його нагнітання компресором, котрий отримує енергію від турбіни. Турбокомпресор у сукупності з камерою згоряння, що розташована між турбіною і компресором, називається газогенератором. Турбокомпресор низького тиску турбореактивного двигуна, що складається з компресора низького тиску (вентилятора) і турбіни, інколи називають турбовентилятором.[3][4]

Турбокомпресори автомобільних двигунів[ред.ред. код]

Розріз автомобільного турбокомпресора

В автомобілях турбокомпресор (англ. turbocharger) використовується у системах турбонаддування з метою покращення характеристик за рахунок нагнітання повітря або паливо-повітряної суміші у двигун внутрішнього згоряння за рахунок енергії вихлопних газів.

Турбокомпресор підвищує тиск у впускній системі двигуна, в результаті чого збільшується маса повітря, яке надходить у камеру згоряння, що дозволяє забезпечити приріст потужності двигуна до 30-40%.

Турбокомпресори, що використовуються в автомобільних двигунах, найчастіше (з міркувань мінімізації масо-габаритних параметрів) виконуються за двоконсольною схемою з опорами, які розташовуються між дисками компресора і турбіни. Вал обертається у підшипниках ковзання. Використовуються підшипники плаваючого типу, тобто вони мають зазор як з боку корпусу, так і валу. Підшипники змащуються моторною оливою системи змащення двигуна. Олива подається по каналах в корпусі підшипників. Для герметизації масла на валу встановлені защільнювальні кільця. У деяких конструкціях бензинових двигунів для поліпшення охолодження додатково застосовується рідинне охолодження турбонагнітачів. Корпус підшипників турбонагнітача включений у двоконтурну систему охолодження двигуна.

Вихлопні гази надходять у корпус і спрямовуються на лопатки турбінного колеса, яке набирає високих обертів (до 250000 об/хв), обертаючи при цьому робоче колесо компресора. Відпрацьовані гази після турбінного колеса покидають турбіну через осьовий отвір і відводяться у випускну систему. Турбіна працює в умовах високих температур, тому її елементи виготовляють з жароміцних матеріалів (залізо-нікелевих сплавів та сталей).

Продуктивність турбокомпресора переважно визначається розміром і формою турбіни. У загальному випадку, чим більшою є турбіна, тим вищою буде продуктивність компресора. Але при малих обертах двигуна компресор не спроможний забезпечувати потрібну продуктивність, у результаті чого спостерігається турбозатримка або «турбояма» (англ. turbolag) при збільшенні навантаження на двигун, що обумовлює відставання зростання вихідної потужності у відповідь на зміну тиску відпрацьованих газів.

Малий за розмірами турбокомпресор розкручується до номінальної швидкості значно швидше, зате має меншу продуктивність. Найменші розміри мають турбокомпресори для двигунів легкових автомобілів — діаметр їх коліс порядку 50 мм. Найбільші розміри у суднових турбокомпресорів — діаметр коліс — до 1,2 м.

На фото зліва видно латунний штуцер підключення зливу оливи. На фото справа видно лінію (у металевому оплетенні) подачі масла і штуцери подачі охолоджувальної рідини
Крильчатка компресора (кришку знято)
Турбінне колесо (корпус знято)

Для зниження наслідків турбозатримки, підвищення продуктивності конструкції турбокомпресорів постійно вдосконалюються. Найпопулярнішими технічними рішеннями є:

  • зниження маси турбіни за рахунок застосування легших і міцних матеріалів (кераміка тощо);
  • застосування нових конструкцій підшипників, що забезпечують зниження втрат на тертя;
  • використання двох послідовних або паралельних турбокомпресорів (англ. twin-turbo або англ. bi-turbo відповідно);
  • використання турбін із змінною геометрією (англ. Variable-geometry turbochargers, VGT також відома як VNT—турбіна від англ. Variable Nozzle Turbine).

Основні параметри турбокомпресорів для автотракторних двигунів стандартизовані і дозволяють обирати їх типорозміри для конкретного двигуна за заданим ступенем підвищення тиску та припустимим значенням колової швидкості компресора. За цією швидкістю та діаметром диска робочого колеса визначається частота обертання вала. З умови міцності для дисків з нікелевих сплавів колова швидкість не повинна перевищувати 250…350 м/с при температурі газів перед турбіною 730 °C.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ДСТУ 3809-98 Компресори. Терміни та визначення.
  2. Большой Энциклопедический словарь. — М., 2000.
  3. а б Авиация: Энциклопедия. — М. : Большая Российская Энциклопедия, 1994.
  4. Большая советская энциклопедия. — М. : Советская энциклопедия.

Джерела[ред.ред. код]

  • Абрамчук Ф. І., Гутаревич Ю. Ф., Долганов К. Є., Тимченко І. І. Автомобільні двигуни: Підручник. — К.: Арістей, 2006. — 476 с. — ISBN 966-8458-26-5
  • Кисликов В. Ф., Лущик В. В. Будова й експлуатація автомобілів: Підручник. — 6-те вид. — К.: Либідь, 2006. — 400 с. — ISBN 966-06-0416-5.
  • Сирота В. І. Основи конструкції автомобілів. Навчальний посібник для вузів. К.: Арістей, 2005. — 280 с. — ISBN 966-8458-45-1

Посилання[ред.ред. код]