Українська Національна Рада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР 1918—1919 (УНРада)[ред.ред. код]

Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР (УНРада) — вищий законодавчий орган Західно-Української Народної Республіки — Західної Області Української Народної Республіки. Створена 18 жовтня 1918 у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 УНРада прийняла постанову про утворення Української держави на українських етнографічних землях у складі Австро-Угорщини та закликала національні меншини направити своїх представників до УНРади пропорційно кількості населення. Президентом УНРади став Євген Петрушевич.[1]

Законодавчий орган[ред.ред. код]

В екзилі державний центр існував без законодавчого органу, тільки короткотривало 1921 року в Тарнові діяла Рада Республіки, представницький орган УНР у складі делегатів партій, проф. і культурних організацій.

Українська Національна Рада (УНРада) у Львові 1941—1942[ред.ред. код]

Українська Національна Рада (УНРада) у Львові — представницький орган українського населення Галичини, що діяв у 1941—1942. У липні 1941 за ініціативою ОУН(р) у Львові була створена Рада сеньйорів, яка складалася з відомих українських політичних, громадських і культурних діячів. 30 липня 1941 Раду сеньйорів перетворено на УНРаду. УНРада задекларувала, що вона є перехідним координуючим центром української нації у Західній Україні до часу відновлення державної незалежності України і «достосовується до вимог німецької влади, щоб тим чином здійснити якнайскоріше Соборну Україну».

Окремі дії УНРади свідчили про її незгоду з кроками окупаційних органів влади. Після листа-звернення Андрея Шептицького до Генріха Гімлера з осудом геноциду єврейського народу німецька окупаційна влада заборонила діяльність УНРади. Щоб не викликати німецьких репресій проти членів УНРади, її керівництво 27.2.1942 оголосило про розпуск УНРади.[1]

Українська Національна Рада (УНРада) у Києві 1941—1942[ред.ред. код]

Українська Національна Рада (УНРада) у Києві — політично-громадське надпартійне утворення передпарламентарного типу, створена 5 жовтня 1941 в Києві з ініціативи ОУН(м) під проводом Андрія Мельника. Президію УНР очолив проф. Микола Величківський, секретарями були І. Дубина і Осип Бойдуник. До складу якої увійшли відомі діячі ОУН(м) Микола Капустянський, Осип Бойдуник, Олег Кандиба-Ольжич. УНРада змогла встановити зв'язки з усіма українськими землями, окупованими німцями, і започаткувати організацію адміністративних органів на місцях. УНРада видавала у Києві газету «Українське слово» (ред. Іван Рогач) з літературним та російськомовним додатками.[1]

Німецька окупаційна влада (Райхскомісаріат України), незадоволена зростаючим впливом УНРади, з листопада 1941 розпочала акцію на її ліквідацію, і з січня 1942 перейшла до репресій її членів. У таких умовах ОУН(м) та Микола Величківський вирішують перейти у підпілля.[1]

Всеукраїнська Національна Рада (ВУНР) 1944—1946[ред.ред. код]

Діяльність УНРади відновилася коли у 22 квітня 1944 у Львові в соборі св. Юра урочисто прийнято Акт злуки трьох основних державних центрів — Львівської та Київської УНРади, а також Центральної Народної Ради Карпатської України. Створено Всеукраїнську Національну Раду (ВУНР), яку очолив Микола Величківський, а його заступниками — митрополит Андрей Шептицький і Августин Штефан. Спроби Всеукраїнської Національної Ради і Української Головної Визвольної Ради створити спільну платформу восени 1944 в Братиславі не увінчалися успіхом — і ВУНР припинила свою діяльність на еміграції 1946.

Українська Національна Рада (УНРада) 1948—1992[ред.ред. код]

Українська Національна Рада (УНРада) — законодавчий орган у системі державного центру Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, створена влітку1948 в результаті порозуміння українських партій, щоб дати ширшу політичну базу у ході реорганізації Державного центру з А. Лівицьким на чолі як президентом УНР (див. Уряд Української Народної Республіки в екзилі). За мету УНРади визначено консолідацію всіх самостійницьких сил для відновлення незалежної української держави з демократичним устроєм. Вже 1946 до цього прямував короткий час діючий Координаційний Український Комітет, утворений з усіх партій на еміграції за ініціативою канадських українців (місія о. В. Кушніра). Ідея консолідації почала виразніше реалізуватися, коли А. Лівицький створив 1947 підготовну комісію на чолі з Ісаака Мазепою для реорганізації Державного центру й утворення УНРади. Комісія разом з представниками партій опрацювала Тимчасовий закон 10.6.1948 про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки, оголошений головою Директорії. Цим законом утворено УНРаду. У червні 1948 всі партії, за винятком гетьманців, схвалили статут УНРади, який визначив її структуру, форми праці і взаємини з екзильним президентом. Як передпарламент, УНРада була законодавчим органом, вона створювала Виконавчий Орган, державний контроль та обирала президента УНР в екзилі. Між сесіями частину її функцій здійснювала президія УНРади, яка однак не могла змінювати основного закону та обирати президента.

Неофіційним органом уряду УНР був тижневик «Тризуб» у Парижі (1925—1940), відновлений у 1959 році. Засноване Українське Інформаційне Бюро в Мюнхені видавало газету «Мета» (редактор у 1954—7 роках М. Лівицький), після кожної Сесії Української Національної Ради видавались Матеріали і документи..

Сесії УНРади[ред.ред. код]

За період існування УНРади відбулося десять сесій:[1]

Перша Сесія УНРади 1948[ред.ред. код]

Зразок штемпеля поштової станиці УНРади, видана з нагоди відкриття 1-ої сесії УНРади в Німеччині 1948

Перша Сесія УНРади відбулася 16 липня 1948 у м. (Аугсбург, Баварія. До УНРади надіслали своїх представників:

ДРУГА СЕСІЯ УНРади 1949.Обкладинка видання 1950 р.

Друга Сесія УНРади 1949[ред.ред. код]

Друга Сесія УНРади відбулася 23-27 червня 1949 у м. Ляйпгайм, Німеччина В 1950 ОУН(р) С. Бандери вийшла з УНРади і почала боротьбу з нею.

Третя Сесія УНРади 1954[ред.ред. код]

Третя Сесія УНРади відбулася у березні 1954 у Мюнхені. По смерті Андрія Лівицького сесія обрала 2-м президентом УНР в екзилі Степана Витвицького. Починаючи з 3-ї Сесії до УНРади належали такі партії:

Всі вони мали по шість мандатів.

Четверта Сесія УНРади 1957[ред.ред. код]

Четверта Сесія УНРади відбулася в березні 1957 у Мюнхені. Починаючи з 4-ї Сесії, до УНРади увійшли:

ОУН(м) А. Мельника на деякий час (з жовтня 1957 до 1961]) вийшла з УНРади.

П'ЯТА СЕСІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ. Обкладинка.

П'ята Сесія УНРади 1961[ред.ред. код]

П'ята Сесія УНРади відбулася у листопаді 1961 у Мюнхені.

Шоста Сесія УНРади 1967[ред.ред. код]

Шоста сесія УНРади 1967. Обкладинка.

Шоста Сесія УНРади відбулася 18-22 березня 1967 у Мюнхені. Сесія по смерті Степана Витвицького (9.10.1965) обрала 3-м Президентом УНР в екзилі Миколу Лівицького.

З 6-ї Сесії до УНРади увійшла Організація українських націоналістів за кордоном (6 мандатів).

Сьома Сесія УНРади 1972[ред.ред. код]

Сьома Сесія УНРади відбулася у грудні 1972 у Лондоні. Внаслідок лондонської сесії виникла криза в УНРаді, її правосильність була заперечена кількома партіями: від УРДП і УНДО допущено на цю сесію відлами партій проти бажання їх центрів.

На 7-й Сесії був створений Громадський сектор, який мав в УНРаді репрезентувати непартійних. Після чого було проведено вибори до Громадського сектору 15 делеґатів.

Восьма Сесія УНРади 1979[ред.ред. код]

Восьма Сесія УНРади відбулася у червні 1979 у Мюнхені. Криза поглибилася на цій останній сесії, у якій брали участь так само призначені особисто президентом УНР делеґати.

Дев'ята Сесія УНРади 1979[ред.ред. код]

Дев'ята Сесія УНРади відбулася 14-15 липня 1979 у Торонті, Канада.

Десята Сесія УНРади 1989[ред.ред. код]

Десята Сесія УНРади відбулася 17-19 червня 1989 у Бавнд-Брук, США.

Надзвичайна Сесія УНРади 1992[ред.ред. код]

Надзвичайна Сесія УНРади 14-15 березня 1992 схвалила постанови, про передачу 24 серпня 1992 грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.

Виконавчі органи[ред.ред. код]

Головами президії УНРади були Б. Іваницький, І. Багряний, О. Бойдуник, Я. Маковецький, Спиридон Довгаль, (П. Белей, І. Кедрин-Рудницький — виконуючі обов'язки гол.), В. Біляїв.

Виконавчий Орган очолювали: І. Мазепа, С. Баран, С. Созонтів, М. Лівицький, А. Фіґоль, С. Довгаль, В. Федорончук, Т. Леонтій, Я. Рудницький. Склад Виконавчого Органу зазвичай був коаліційний з партій, що входили до УНРади.

З ініціативи Виконавчого Органу УНРади створено 1953 Ліґу визволення Народів СРСР (т. зв. Паризький Блок). Інформаційну службу виконували бюлетені Українського Інформаційного Бюра.

Напівофіційним виданням президента УНР в екзилі й УНРади з 1972 стала газ. «Мета». Фінансові засоби для діяльності УНРади і державного центру в екзилі збираються серед української еміграції, головним чином його збирають через мережу Товариств прихильників УНР, які існують в більших осередках на Заході і, крім збирання фондів, популяризують ідею відновлення української держави.

У квітні 1978 М. Лівицький розпустив УНРаду і односторонньо видав новий закон про її реорганізацію, включивши до неї половину ним призначених членів. На знак протесту проти цього рішення частина партій і діячів вийшла з УНРади і державного центру й створила у 1979 Раду прихильників УНР, що її очолювали І. Кедрин-Рудницький, пізніше Маруся Бек.

Надзвичайна Сесія УНРади, яка проходила 14-15 березня 1992, схвалила постанови, відповідно до яких 24 серпня 1992 у Маріїнському палаці відбулася передача грамоти, Заяви, президентської Відзнаки (клейнода-хрест гетьмана Івана Мазепи), президентських печатки і прапора останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав'юком першому всенародно обраному Президентові України Леоніду Кравчуку.[1]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • УНРада. Документи, матеріали, статті, інформації. Лондон 1949;
  • УНРада. Меморіали, постанови, комунікати. ч. 3. Мюнхен 1950;
  • Третя сесія УНРади. Матеріали і документи. Мюнхен 1954;
  • Четверта сесія УНРади. Матеріали і документи. На чужині. 1957;
  • П'ята сесія УНРади. Матеріали і документи. На чужині 1962;
  • Бойдуник О. Консолідація (в кн. На переломі). Париж 1967;
  • Документи і матеріали до сучасної ситуації в УНРади. Мюнхен 1969;
  • Воскобійник М. «Умертвлений Держ. Центру УНР» / «Укр. Вісті», жовтень 1979.

Див. також[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.