Флейта-піколо
 | |
| Дерев'яний духовий музичний інструмент | |
|---|---|
| Класифікація | флейта |
| Класифікація Горнбостеля-Закса |
421.121.12-71 (Флейтоподібний аерофон з клавішами) |
| Діапазон |
 |
| Подібні інструменти |
флейта альтова флейта басова флейта |
 Флейта-піколо у Вікісховищі | |
Фле́йта-пі́коло (іноді просто піколо або мала флейта; італ. flauto piccolo також ottavino, фр. petite flûte, нім. kleine Flöte) — дерев'яний духовий музичний інструмент, різновид поперечної флейти, найвищий за звучанням інструмент серед духових. Діапазон піколо — від d2 до c5. Ноти для флейти-піколо пишуться октавою нижче її реального звучання.
Інструмент широко використовується в симфонічних та духових оркестрах. У верхньому регістрі звучить надзвичайно пронизливо, виділяючись навіть в оркестровому tutti. Існують також рідкісні сольні твори для флейти-піколо, зокрема концерти А.Вівальді C-dur RV 443, C-dur RV 444 та a-moll RV 445.
Конструкція флейти-піколо аналогічна конструкції флейти. Проте флейта-піколо вдвічі коротша за звичайної флейти (довжина - близько 32 сантиметрів), має менший діаметр свердління (1 сантиметр) та отвір голівки. Інструмент виготовляють з дерева, металу, рідше з інших композитних матеріалів.
Попередником флейти-піколо вважається флажолет, який широко використовувався в середні століття у військовій музиці. Властиво флейта-піколо була сконструйована в XVIII столітті й на рубежі XVIII-XIX століть увійшла до складу симфонічного оркестру, де стала одним з найвищих по регістрі інструментів. У військових і духових оркестрах XIX століття часто використалися флейти-піколо в строях ре-бемоль або мі-бемоль, проте пізніше такі інструменти вийшли з ужитку.
Звичайно в симфонічному оркестрі використовується одна мала флейта (рідше дві), партія якої в партитурі міститься на окремому рядку над партіями великих флейт (тобто над всіма іншими інструментами оркестру). Нерідко партія малої флейти являє собою тимчасову заміну партії однієї з великих флейт. Найчастіше функція флейти-піколо в оркестрі — підтримка верхніх голосів у загальному звучанні, але іноді композитори довіряють цьому інструменту й сольні епізоди (М. Равель — Фортепіанний концерт № 1, Р. Щедрін — Фортепіанний концерт № 4), Д. Шостакович ― симфонії № 9 і № 10).
Джерела[ред. | ред. код]
- Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)
- Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
|
Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |