Фізіологічний розчин

Фізіологі́чний ро́зчин — штучно приготований водно-сольовий розчин, за осмотичним тиском і сольовим складом близький до плазми крові.

Існує декілька типів фізіологічних розчинів, склад яких залежить від цілей, для яких вони використовуються. Найпростішим з них є 0,9 % водний розчин хлориду натрію (NaCl), який може бути легко приготований у домашніх умовах (приблизно одна чайна ложка кухонної солі без вершка на 1 літр води).

Найчастіше користуються такими фізіологічними розчинами:

Історія

10 липня 1881 року Альберт Ландерер провів перше внутрішньовенне вливання 0,9 % розчину натрію хлориду для лікування хворого на холеру.

Пізніше, британський лікар та науковець Сідней Рінгер вивчаючи механізми серцевої діяльності та з метою стимуляції скорочень ізольованого серця жаби додав до розчину хлориду натрію іони кальцію та калію. Так, у 1882 році (вже через рік після першого застосування 0,9 % розчину NaCl) був запропонований і увійшов у медичну практику розчин Рінгера.

1944 року було вперше запропоновано використання гіпертонічних розчинів NaCl для лікування тяжких стадій шоку.^[1]

Протипокази для застосування

Протипоказано для використання при наступних симптомах:

гіпергідратація;
гіпернатріємія в тяжкій формі;
гіперхлоремія в тяжкій формі.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Одночасне введення лікарських засобів, що затримують натрій (наприклад, кортикостероїдів, нестероїдних протизапальних препаратів), може призвести до виникнення набряків.