Хартія Землі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Хартія Землі — це декларація фундаментальних етичних принципів для побудови справедливого, сталого і мирного глобального суспільства в 21 сторіччі. Вона «спрямована пробудити в людях нове почуття глобальної взаємозалежності та відповідальності заради добробуту всієї людської родини, великої спільноти живого, а також заради майбутніх поколінь».[1] Хартія — це, водночас, втілення надії та заклик до реальної дії.

Мета[ред. | ред. код]

Мета Хартії Землі — перехід до сталого способу життя та розвитку людини. Екологічна цілісність є однією з її основних тем. Водночас, Хартія визнає, що такі цілі як захист природи, ліквідація бідності, справедливий економічний розвиток, повага до прав людини, демократія і мир є взаємопов'язаними та неподільними. Таким чином, для досягнення такого переходу до сталого майбутнього, Хартія представляє нову, всеосяжну морально-етичну основу. Для розповсюдження принципів і морально-етичних цінностей існує організація Ініціатива Хартія Землі.

Історія[ред. | ред. код]

У 1987 році Світова Конференція ООН з Навколишнього Середовища та Розвитку (Конференція Брундтланда) рекомендувала створення загальної декларації з захисту навколишнього середовища і сталого розвитку у формі «нової хартії», яка б висловлювала основні принципи сталого розвитку. У 1994 році Моріс Стронг, голова Ради Землі та Михайло Горбачов, президент Міжнародного Зеленого Хреста розпочали ініціативу громадянського суспільства Хартія Землі.[2] Початкову фінансову допомогу надав уряд Нідерландів.

Створення[ред. | ред. код]

Текст Хартії Землі було створено в результаті шестирічного світового консультаційного процесу (1994—2000) під наглядом незалежної Комісії Хартії Землі, яку було скликано Стронгом і Горбачовим з метою розвитку глобального консенсусу про цінності та принципи сталого майбутнього. Комісія продовжує слідкувати за текстом Хартії Землі.

В березні 2000 року було прийнято остаточний текст Хартії Землі на скликанні Комісії Хартії Землі в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. А 29 червня цього ж року відбувся офіційний публічний запуск Хартії Землі в Палаці Миру в Гаазі (Нідерланди), під час якого була присутня Королева Беатрікс

Популяризацією і поширенням ідей Хартії займається Ініціатива «Хартія Землі» — мережа організацій і осіб по всьому світу.

Зміст[ред. | ред. код]

Текст документу Хартія Землі складається з Преамбули, 16 основних принципів, 61 пояснювального принципу і висновку під заголовком «Шлях вперед».

Преамбула[ред. | ред. код]

«Ми перебуваємо на критичному етапі в історії Землі, коли людство має визначитися з власним майбутнім. Оскільки світ стає дедалі взаємозалежним і вразливим, майбутнє, водночас, передвіщає як велику загрозу, так і великі сподівання. Для подальшого розвитку ми повинні усвідомити, що серед пишного різноманіття культур і форм життя ми є єдина родина Землі, що має спільну долю. Ми повинні об'єднатися заради сталої глобальної спільноти, заснованої на пошані до природи, загальних правах людини, економічній справедливості та культурі миру. Для цього нам, народам Землі, необхідно визнати нашу відповідальність один перед одним, до всесвітньої спільноти і до прийдешніх поколінь».[3]

Принципи[ред. | ред. код]

Чотири основні частини і шістнадцять принципів Хартії Землі:[3]

Чотири основні частини Хартії Землі. (Хартія Землі).
Чотири основні частини Хартії Землі. (Хартія Землі).


I. Повага і турбота про живу спільноту.

  1. Поважати Землю і життя в усьому його розмаїтті.
  2. Піклуватися про живу спільноту з розумінням, співчуттям та любов'ю.
  3. Засновувати демократичні, справедливі, відкриті для співпраці, сталі та мирні спільноти.
  4. Охороняти багатство і красу Землі для сучасного і майбутнього поколінь.

II. Екологічна цілісність.

  1. Охороняти та відроджувати цілісність екосистем Землі, звертаючи особливу увагу на біологічне розмаїття та природні процеси, що підтримують життя.
  2. Запобігати шкоді як оптимальний метод захисту навколишнього середовища, і застосовувати підхід запобіжних засобів за браком інформації.
  3. Застосовувати такі моделі виробництва, споживання та відтворення, що зберігають регенеративні можливості, права людини і добробут спільнот.
  4. Удосконалювати вивчення екологічної збалансованості та спонукати до вільного обміну наукової інформації та її практичного застосування.

III. Соціальна та економічна справедливість.

  1. Визнати усунення бідності як етичний, соціальний та екологічний імператив.
  2. Ґарантувати підтримку економічної діяльності та економічних інститутів на всіх рівнях для сталого розвитку людини в справедливий спосіб.
  3. Підтримувати ґендерну рівність і справедливість як передумову для сталого розвитку і забезпечити загальний доступ до освіти, охорони здоров'я, економічних можливостей.
  4. Захищати права всіх, уникаючи дискримінації, на життя в такому природному і соціальному середовищі, яке б підтримувало людську гідність, здоров'я та духовний добробут, звертаючи особливу увагу на права корінних народів та меншин.

IV. Демократія, ненасилля та мир.

  1. Зміцнювати демократичні інститути на всіх рівнях, забезпечувати прозорість і підзвітність їхнього керування, співучасть у прийнятті рішень і доступ до правосуддя.
  2. Ввести до системи формальної освіти та освіти протягом життя знання, цінності та навички, що необхідні для сталого способу життя.
  3. Ставитися до всіх живих істот із шаною та небайдужістю.
  4. Виховувати культуру толерантності, ненасилля та миру.

Реакція[ред. | ред. код]

Станом на 31 грудня 2008 року Хартію Землі було офіційно визнано 4489 організаціями у всьому світі. Серед них ЮНЕСКО[4], Міжнародний Союз Охорони Природи (МСОП), Міжнародна Рада Місцевих Екологічних Ініціатив (ICLEI), і Конференція Мерів Міст США, понад 250 університетів[5] і десятки молодіжних груп. Уряди окремих провінцій, штатів, керівництва органів місцевого самоуправління міст різних країн схвалили і підтримали переконливі рекомендації представників громадянського суспільства офіційно визнати і використовувати Хартію Землі: австралійський штат Квінсленд, Республіка Татарстан Російської Федерації, уряди міст Калгарі (Канада), Мюнхен (Німеччина), Нью Делі (Індія), Осло (Норвегія) і Сан Паулу (Бразилія).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Earth Charter Initiative: What is the Earth Charter? [Архівовано 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
  2. History of the Earth Charter. web.archive.org. 17 листопада 2009. Процитовано 4 березня 2024.
  3. а б Хартія Землі: Текст документу Хартія Землі [Архівовано 22 грудня 2009 у Wayback Machine.]
  4. UNESCO: 32nd Session, Vol. 1, p. 35
  5. Earth Charter Initiative (March 26, 2009): Universities that have endorsed the Earth Charter [Архівовано 24 липня 2011 у Wayback Machine.]

Див. також[ред. | ред. код]