Червоніщенко Іван Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Червоніщенко Іван Григорович
Народився27 грудня 1907(1907-12-27)
Полякова
Помер4 червня 1984(1984-06-04) (76 років)
Полтава
Діяльністьпоет
Alma materПолтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
ЧленствоНаціональна спілка письменників України
НагородиМедаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Іва́н Григо́рович Червоні́щенко (*27 грудня 1907, Полякова — тепер в складі Рощахівки Бобринецького району Кіровоградської області — † 4 червня 1984) — поет, член Спілки письменників України (з 1953 року).

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Закінчив Полтавський учительський інститут 1941 року.

Працював в Котельві, після праці відвідує хату-читальню, самотужки опановує грамоту; райком комсомолу посилає в Полтаву до навчання на робітфаці, що діяв при сільськогосподарському інституті Полтави. По закінченні робітфаку продовжує навчатися у Харківській Вищій школі профруху, згодом — у Полтавському учительському інституті. Цим часом в його житті трапилася прикра подія, він почав втрачати зір; однак, продовжував навчання, й таки та одержав диплом учителя 1941 року.

Ще коли навчався, почав віршувати; не покидав цієї справи, й будучи студентом інституту; перші вірші побачили читачі «Більшовика Полтавщини».

Останні екзамени Іван складав вже в часі Другої світової війни. Потім — евакуація у глибокий тил, проте й там він, незрячий, не припиняв творчої і громадської роботи; вірші, пройняті вірою в перемогу, друкуються в газетах, їх читають по радіо. Творча діяльність поета була відзначена медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.».

Після звільнення Полтавщини від нацистів він повертається в Полтаву, та продовжує у своїх творах із синівською любов'ю оспівувати земляків, та — вже невидиму йому — красу надворсклянського міста.

У Полтаві він почив вічним сном, похований на Затуринському цвинтарі.

Твори

[ред. | ред. код]

Автор збірок:

  • «Серцем дивлюся» (1961):
Хоч очі погасли – не темно мені:

я серцем дивлюся на сонячні дні.

А серце палає і б’ється в грудях

і думи мої виливає в піснях. 

  • «Совість наказує» (1966), багатьох пісень.

Джерело

[ред. | ред. код]