Шаблон:Вибрана стаття/23 червня 2007

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Війна Потрійного Альянсу, також відома як Парагвайська війна, велася з 1864 по 1870 рік між Парагваєм з одного боку та союзом Аргентини, Бразилії і Уругваю з іншого, та була найкривавішим конфліктом в історії Америки.

Серед причин війни називають наслідки колоніалізму в Латинській Америці, суперництво держав учасниць конфлікту за контроль над стратегічним регіоном річки Ла-Плата, втручання Бразилії та Аргентини у внутрішню політику Уругваю, британські економічні інтереси у регіоні та експансіоністські амбіції парагвайського президента Франсіско Солано Лопеса.

Результатом війни став повний розгром Парагваю. Навіть після поразки його регулярних сил, конфлікт надовго перейшов у стан повільної партизанської війни на території Парагваю, яка спустошувала країну та приводила до значних втрат цивільного населення. За одними оцінками, загальні втрати Парагваю — як через військові дії, так і через хвороби, включаючи період партизанської війни — сягали 1,2 мільйонів чоловік, або 90 % його довоєнного населення. За іншими даними ці втрати становили 305 тисяч чоловік з 525 тисячного довоєнного населення країни, причому після війни залишилося тільки 28 тисяч дорослих чоловіків.

Парагвай лише через десятиліття зумів оправитися від хаосу і демографічного дисбалансу, в якому він опинився. Втрата майже половини території, післявоєнний залежний стан та знищення промисловості надовго перетворили його в одну з найвідсталіших країн Латинської Америки. У Бразилії війна підняла армію на ключові позиції в суспільстві та викликала катастрофічне зростання державного боргу, який країна виплачувала десятиліттями, що значно скоротило економічний ріст, та прискорило падіння монархії. Війна також привела до модернізації аргентинської промисловості, після війни Аргентина на кілька десятиліть стала найбагатшою латиноамериканської країною. Завдяки війні, Уругвай майже повністю звільнився від бразильського і аргентинського втручання в свою внутрішню політику.