Штихель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Штихелі

Шти́хель (нім. stichel — різець) — різальний інструмент, стальний різець, що використовується в ювелірній справі. Технологічний процес нанесення рисунка на ювелірний виріб за допомогою штихеля називається гравіюванням. Ювелірне гравіювання поділяється на двовимірне, тобто нанесення рисунка на площину (гравіювання під глянець) і обронне, або тривимірне — створення рельєфного рисунка або тривимірного виробу. Відповідно тривимірне гравіювання поділяється на випукле і заглиблене.

Інструмент застосовується при роботі з металом, деревом, кісткою, каменем, шкірою тощо. Являє собою тонкий сталевий стрижень, довжиною близько 120 мм, один кінець якого зрізаний під кутом і загострений. Іншим кінцем вставляється в ручку, пластикову або дерев'яну, грибоподібної або округлої форми. Штихелі виготовляють, зазвичай, з інструментальної вуглецевої сталі типу У8, У10, У12 і піддають термічній обробці, іноді застосовують і леговані сталі марок ХВГ, ХВ5, Р18. Як матеріал для виготовлення штихеля можуть застосовувати поковки з обойм кулькових підшипників.

При роботі інструмент поступальним рухом знімає з поверхні тонку стружку і залишає борозни-лінії. Глибина і ширина одержуваних борозен залежать від сили натиску, що прикладається при роботі і поперечного перетину (профілю) штихеля. Велике значення має кут загострення штихеля, який повинен становити 45°. Якщо кут загострення буде меншим, штихель буде переміщатися з ривками, а при більшому куті заточування — проковзувати по металу.

За призначенням інструмент можна класифікувати на:

  • мессерштихель (прорізний), використовується для вирізання волосяних ліній великої глибини;
  • шпіцштихель (вирізний), відрізняється від прорізного опуклістю бокових поверхонь;
  • болштихель (радіусний), використовується для чистового оброблення та нанесення написів;
  • флахштихель (плоский), використовується для нанесення широких заглибин, плоского перерізу та ін.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Геодаков А. И. Цинкография. — М.: Искусство, 1962. — 310 с.

Посилання[ред.ред. код]