Вулиця Військова (Прилуки)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:51, 24 вересня 2018, створена ValeriySh (обговорення | внесок) (категоризація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Алгазіна
Прилуки
Назва на честь Героя Радянського Союзу Олександра Алгазіна
Колишні назви
Військова
Загальні відомості
Протяжність 7,9 км
Транспорт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі малоповерхова забудова
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа

Алга́зіна вулиця — вулиця в західній частині (Квашинці) міста Прилуки. Пролягає від вулиці Квашинської (будинки № 5, 11а) на південь до початку вул. Костянтинівської, паралельно вулицям Чапаєва й Козачій; перетинає вулиці Івана Скоропадського, Київську, Миколаївську. Прилучається Воєнний провулок. Довжина 700 метрів, з твердим покриттям. Закінчується буд. № 53, 60.

Історія

Прокладена у першій половині XIX ст. за генеральним планом забудови міста 1802 року. Спершу мала назву Воєнна вулиця.

У 1900 році налічувала 21 володіння, 25 житлових будинків. На початку XX ст. на Воєнній вулиці мешкали козаки Дейнеки, Овдієнкі, Садові, Сидорки; міщани Волики, Короваї, Кравецькі, Мавли, Мірошниченки, Рашевські, Тирки, Хантілі, Чередниченки; селяни Кобзарі, Копильці, Кропиви, Назаренки, Холоди; родина почесного громадянина з селян Степана Онопрійовича Книша. В садибі міщанина Павленка знаходилось кустарне підприємство по обробці шкіри (чинбарня).

На початку XX ст. міщанка Тауба Фаліковна Марієнгоф на куплених у Дроботьків і Гордієнків левадах у кінці вулиці побудувала гарний житловий будинок, пивоварний і цегельний заводи. Нині на цій території розташований Цегельний завод № 1 і Заводоуправління будівельних матеріалів (буд. № 60). Забудована індивідуальними житловими будинками.

Сучасна назва з 1985 року на честь Героя Радянського Союзу Олександра Кузьмовича Алгазіна.

Пам'ятки

Збереглися пам'ятки народної архітектури:

  • двоповерховий будинок заводчиків Марієнгофів з фасадом, прикрашеним фігурною цегляною кладкою (на території заводоуправління) початку XX ст.,
  • хата козака Сидорка (№ 32-а) 2-ї половини XIX ст.,
  • будинок почесного громадянина із дворян Кривуші (№ 22) кінця XIX — початку XX ст.

Джерела