Шкідництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шкідни́цтво (рос. вред́ительство) — пропагандистське та юридичне поняття тоталітарної держави як в СРСР, так і нацистській Німеччині. Широко тлумачене поняття, що за часів «побудови соціалізму» позначало державний злочин і стояло нарівні з іншими такими злочинами, як саботаж, диверсія, контрреволюція, шпигунство, збройне повстання тощо.

В СРСР

За радянським законодавством, Шкідництво — це дія або бездіяльність, спрямовані на підрив промисловості, транспорту, сільського господарства, грошової системи, торгівлі або інших галузей народного господарства, а так само діяльності державних органів чи громадських організацій з метою ослаблення Радянської держави. Поняття шкідництва широко застосовувалося для обґрунтування й виправдання репресій та інших злочинів антинародного комуністичного режиму.

У Третьому Рейху

Закон Третього Рейху проти «шкідників» від 5 вересня 1939 р.

У нациській Німеччині існувало аналогічне поняття та карне законодавство щодо «шкідників» («(Анти)народних шкідників», нім. Volksschädling).

У 1920-ті роки, в період боротьби НСДАП за владу, «шкідниками» в нацистській пропаганді звалися «лихварі та спекулянти». Потім вжиток цього терміну поширили на «зрадників держави». А з 1930 року ввели це поняття в законодавство. «Шкідниками» досить «пластично» вважалися:

  1. злодії
  2. грабіжники та мародери
  3. саботажники
  4. диверсанти

Зміст поняття «шкідник», яке в законодавстві не було однозначно описано, протягом юридичної практики постійно й екстенсивно розширювався. Так, наприклад, наприкінці Другої світової війни поняття «шкідники» найчастіше використовувалось для позначення дезертирів. За свідченням відомого німецького філолога й дослідника тоталітарної мови Третього Рейху Віктора Клемперера, в березні 1945 йому навіть трапилася група військових поліцаїв у нарукавних пов'язках з надписом «Винищувач шкідників».

Посилання