Сільське господарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Виробництво сільськогосподарської продукції за країнами
Мапа показує випуск с.-г. продукції 2005 року кожної окремо взятої країни у відсотках порівняно з найбільшим виробником — Китаєм.

Сільське́ господа́рство (с.-г.) — галузь народного господарства, направлена на забезпечення населення продовольством і отримання сировини для цілого ряду галузей промисловості. Галузь є однією з найважливіших, представлена практично у всіх країнах. У світовому сільському господарстві зайнято близько 1,1 млрд економічно активного населення.

Сільське господарство — обробка землі (для отримання/підвищення врожаїв) і вирощування свійських тварин. Сільськогосподарські культури потрібні людині для харчування, годівлі тварин і одержання волокна (бавовни і сизалю). Тварин вирощують заради вовни, молока, м'яса чи органічних відходів (як палива). Сільське господарство варіюється від маленьких підсобних господарств і ферм до великих с.-г. артілей і колективних господарств.

Короткий опис[ред.ред. код]

Сільське господарство зародилося в Середній Азії та Єгипті як мінімум 10 тис. років тому. Сільськогосподарські громади стали основою суспільного устрою в Китаї, Індії, Європі, Мексиці й Перу, а потім поширилися по всьому світі.

Перебудова сільського господарства на наукову основу відбулася в Європі в 18 столітті у відповідь на значне зростання населення. Механізація створила передумови для значного прогресу у сільському господарстві в Європі і США в 19 столітті. Після Другої світової війни стався «бум» використання хімічних препаратів: гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів і добрив. Однак у суспільстві виникла протидія застосуванню деяких видів препаратів, оскільки вони забруднювали і руйнували навколишнє середовище. Це стимулювало розвиток альтернативних методів, наприклад, сільське господарство без застосування хімікатів.

Історія сільського господарства[ред.ред. код]

Антропологічні та археологічні свідчення з різних місць Південно-Західної Азії та Північної Африки вказують на використання диких зерен близько 20 тисяч років тому.

Виникнення сільського господарства пов'язане з неолітичною революцією, що є переходом від господарства Золотого віку до такого, що веде землеробство. Це привело до створення культурних рослин і доместикації (одомашнення) тварин (корів). М. І. Вавілов виділив 8 центрів походження культурних рослин, а його учні і послідовники 4 Центри доместикації тварин. Рослини і тварини, що з'явилися в цих центрах, розповсюдилися потім на велику частину земної суші.

Сільське господарство з прирученням тварин та вирощуванням рослин виникло близько 10 000 років тому. Сільське господарство зазнало значних змін з часів раннього землеробства. У Передньої Азії, Єгипті, Індії розпочалося перше планомірне вирощування і збирання рослин, які раніше збиралися в дикому вигляді.

Давній Єгипет. 1200 р. до н. е.

Незалежий розвиток сільського господарства вібдувався в Північному й Південному Китаї, в Африці (Сахель), Новій Гвінеї, частині Індії та декількох регіонах Америки. Сільськогосподарські практики, такі, як зрошення, сівозміна, вживання добрив та пестицидів були розроблені досить давно, але їхнє масове й ефективне використання почалося лише з XX століття.

У Китаї, рис та просо були одомашнені близько 8000 р. до н. е., з подальшим одомашнення бобових та соєвих. В регіоні Сахель рис та сорго були місцевого походження, до 5000 р. до н. е. місцеві культури були одомашнені самостійно в Західній Африці й, можливо, в Ефіопії, а також в Новій Гвінеї. Докази присутності пшениці та деяких бобових у 6-му тисячолітті до н. е. були знайдені в долині Інда. Апельсини почали культивувати в ті ж тисячоліття. Із сільськогосподарських культур, що їх вирощували в долині біля 4000 р. до н. е. були, переважно, пшениця, горох, насіння кунжут, ячмінь, дати та манго. До 3500 р. до н. е. технології вирощування бавовни й виготовлення з неї текстилю були досить просунутими в долині. До 3000 р. до н. е. почалося вирощування рису. Тростинний цукор також почали вирощувати в той же час. До 2500 р. до н. е., рис став важливим продуктом харчування в Мохенджо-Даро поряд з Аравійським морем. У індійців були великі міста з добре оснащеним зерносховищами. У трьох регіонах Америка самостійно одомашнювали кукурудзу, кабачки, картоплю та соняшники.

Сільськогосподарський календар з рукопису Петруса Кресценція

Якщо під сільським господарством розуміти масштабний інтенсивний обробіток землі, монокультури, організоване зрошення та використання спеціалізованої праці, то «винахідниками сільського господарства» можна назвати шумерів, які започаткували сільськогосподарську діяльність в районі Межиріччя близько 5500 року до нашої ери. Інтенсивне сільське господарство дозволяє набагато більшу щільність населення, ніж при використанні методів полювання й збиральництва, а також дає можливість для накопичення надлишкового продукту для міжсезоння, використання або продажу або обміну. Можливість фермерів, здатних прогодувати велику кількість людей, діяльність яких не має нічого спільного з сільським господарством, стало вирішальним фактором у появі постійних армій.

З 1492 році у світі відбувся великий обмін рослин і тварин, відомий як Колумбів обмін. Сільськогосподарські культури й тварини, які раніше були відомі тільки в Старому Світі, тепер потрапили в Новий Світ, і навпаки. Зокрема, помідор став фаворитом у європейської кухні. Кукурудза і картопля також стали відомі широкому загалу.

З швидким зростанням механізації в кінці XIX і XX століття, трактори, а пізніше комбайни, дозволили проводити сільськогосподарські роботи з раніше неможливою швидкістю й у величезних масштабах.

Важливими тенденціями сільського господарства в XX столітті були такі:

Зелена революція — комплекс змін у сільському господарстві країн, що мали місце у 1940-х — 1970-х роках і призвели до значного збільшення світової сільськогосподарської продукції. Зелена революція включала активне виведення продуктивніших сортів рослин, розширення іригації, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки. Початок Зеленої революції було покладено 1943 року в Мексиці сільськогосподарської програмою мексиканського уряду та Фонду Рокфеллера. Найбільших успіхів у цій програмі досяг Норман Борлоуг, який вивів чимало високоефективних сортів пшениці, у тому числі з коротким стеблом, які виявилися стійкими до вилягання. До 1951—1956 Мексика повністю забезпечила себе зерном і почала його експорт, за 15 років урожайність зернових у країні зросла в 3 рази. Розробки Борлоуга були використані в селекційній роботі в Колумбії, Індії, Пакистані. 1970 року Борлоуг отримав Нобелівську премію миру.

Органічне сільське господарство — форма ведення сільського господарства, в рамках якої відбувається свідома мінімізація використання синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів росту рослин, кормових добавок, генетично модифікованих організмів. Навпаки, для збільшення врожайності, забезпечення культурних рослин елементами мінерального живлення, боротьби з шкідниками та бур'янами, активніше застосовується ефект сівозміни, органічних добрив (гній, компости, пожнивні залишки, сидерати тощо), різних методів обробки ґрунту тощо. До 2007 року на Землі приблизно 30,5 млн га використовуються у відповідності з принципами органічного сільського господарства[1].

На поточний момент науковці запропонували декілька гіпотез пояснення історичного розвитку сільського господарства:

  • Теорія Оази;
  • Теорія Бенкету;
  • Демографічна теорія;
  • Еволюційна гіпотеза;
  • Гіпотеза одомашнення;

та інші.

Роль сільського господарства в економіці[ред.ред. код]

Обробка ріллі трактором (Швеція)
Обробка ріллі за допомогою худоби (Індонезія)

Роль сільського господарства в економіці країни або регіону показує її структуру і рівень розвитку. Як показник ролі сільського господарства в економіці застосовують частку зайнятого в сільському господарстві економічно активного населення, а також питому вагу сільського господарства в структурі ВВП. Ці показники достатньо високі в більшості країн що розвиваються, де в сільському господарстві зайнято більше половини економічно активного населення. Сільське господарство в таких країнах йде по екстенсивному шляху розвитку, тобто збільшення продукції досягається розширенням посівних площ, збільшенням поголів'я великої рогатої худоби, збільшення числа зайнятого населення у сільському господарстві. У таких країнах, економіки яких відносяться до типу аграрних, низькі показники механізації, хімізації, меліорації тощо.

Найбільш високого рівня досягло сільське господарство розвинених країн Європи і Північної Америки, що вступили в постіндустріальну стадію. У сільському господарстві там зайнято лише 2-6% економічно активного населення. У цих країнах «зелена революція» відбулася ще в середині ХХ століття, сільське господарство цієї групи країн характеризується науково обґрунтованою організацією, підвищенням продуктивності, застосуванням нових технологій, систем сільськогосподарських машин, пестицидів і мінеральних добрив, використанням генної інженерії і біотехнології, робототехніки і електроніки, тобто розвивається по інтенсивному шляху.

Подібні прогресивні зміни відбуваються і в країнах, що відносяться до типу індустріальних, проте рівень інтенсифікації в них ще значно нижчий, а частка зайнятих в сільському господарстві вище, ніж в постіндустріальних.

При цьому в розвинених країнах спостерігається криза перевиробництва продовольства, а в аграрних навпаки, однією з найгостріших проблем є продовольча проблема (проблема недоїдання і голоду).

Сільське господарство та землеволодіння як основа нагромадження та перерозподілу капіталу для промисловості[ред.ред. код]

Для європейських аграрних відносин XIX століттті визначальним було збереження великого землеволодіння. В Англії у 70-х ро­ках XIX ст. 250-ти землевласникам належало більше половини всієї землі. У Франції в 1815 р. 0,6% власників володіли 42,3% землі. У Німеччині 18 тис. дворян володіли 60% земельної площі[2].

У 1859 р. продукція американської промисловості перевищила вартість сільськогосподарського виробництва[2].

Див. ще: обезземелювання (Англія), Акт про гомстеди (США), юнкерське землеволодіння, Жовтневий едикт 1807 (Пруссія), парцелярне землеволодіння (Франція)

Див. ще: Інтенсифікація сільського господарства

Галузеві і регіональні особливості[ред.ред. код]

Як галузь господарства сільське господарство має такі основні особливості:

  1. Економічний процес відтворення переплітається з природним процесом зростання і розвитку живих організмів, що розвиваються на основі біологічних законів.
  2. Циклічний (календарний) процес природного зростання і розвитку рослин і тварин зумовив сезонність сільськогосподарської праці та споживання, попиту.
  3. На відміну від промисловості технологічний процес в сільському господарстві тісно пов'язаний з природою, де земля виступає в ролі головного засобу виробництва.

Фахівці відзначають, що 78% земної поверхні мають серйозні природні недоліки для розвитку землеробства, 13% площ відрізняються низькою продуктивністю, 6% середньою і тільки 3% високою.

В даний час обробляється близько 11% всієї суші, ще 24% використовується під пасовища. Особливості агроресурсної ситуації і спеціалізації сільського господарства значно відрізняється за регіонами. Виділяють кілька термічних поясів, кожен з яких характеризується своєрідним набором галузей рослинництва і тваринництва:

  1. холодний пояс займає простори на півночі Євразії і Північної Америки. Розвиток землеробства тут обмежений недостатністю тепла і багаторічною мерзлотою. Рослинництво тут можливе тільки в умовах закритого ґрунту. На цих малопродуктивних пасовищах в основному розвивається оленярство.
  2. прохолодний пояс охоплює території Євразії і Північної Америки, а також вузьку смугу на півдні Анд в Південній Америці. Незначні ресурси тепла накладають серйозні обмеження на набір культур, які тут можна вирощувати (скоростиглі культури — сірі хліби, овочі, деякі коренеплоди, рання картопля). Землеробство носить осередковий характер.
  3. помірний пояс в південній півкулі представлений в Патагонії, на узбережжі Чилі, островах Тасманія і Нова Зеландія, а в північній займає майже всю Європу (окрім південних півостровів), південь Сибіру і Далекого Сходу, Монголію, Тибет, північний схід Китаю, південь Канади, північно-східні штати США. Це пояс масового землеробства. Ріллею зайняті практично всі придатні за рельєфом території, її питома площа доходить до 60-70%. Тут можливий широкий набір вирощуваних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, льон, овочі, коренеплоди, кормові трави. У південній частині поясу домінує кукурудза, соняшник, рис, виноград, плодові дерева. Площа пасовищ обмежена, вони переважають у горах і аридних зонах, де розвинене відгонне тваринництво, зокрема, верблюдівництво.
  4. теплий пояс відповідає субтропічному географічному поясу він охоплює всі материки, окрім Антарктиди, зокрема: Середземномор'я, велику частину території США, Мексики, Аргентини, Чилі, південь Африки і Австралії, південний Китай. Тут вирощують по два урожаї на рік: взимку — культури помірного поясу (зернові, овочі), влітку — тропічні однорічники (бавовник) або багаторічники (оливкове дерево, цитрусові, чай, волоський горіх, інжир тощо). Тут переважають низькопродуктивні, деградуючі від неконтрольованого випасу пасовища.
  5. жаркий пояс охоплює простори Африки, Південної Америки, північну і центральну Австралію, Малайський архіпелаг, Аравійський півострів, Південну Азію. Вирощується кавове дерево, фінікова пальма, батат, маніок тощо. У субаридних зонах знаходяться величезні за площею пасовища з бідною рослинністю.

Структура сільського господарства[ред.ред. код]

Рослинництво в Україні[3]

Сільське господарство входить до складу агропромислового комплексу і включає такі основні галузі:

  1. Рослинництво. Галузь підрозділяється на підгалузі по вигляду вирощуваних рослин:
  2. Тваринництво
  3. Рибальство.

Екологічні проблеми сільського господарства[ред.ред. код]

Елеватор у США

Сільське господарство має більший вплив на природне середовище, ніж будь-яка інша галузь народного господарства. Причина цього в тому, що сільське господарство вимагає величезних площ. В результаті зазнають змін ландшафти цілих континентів, наприклад агроландштафт повністю змінив Велику Китайську рівнину, де колись ріс субтропічний ліс, переходячи на півночі в уссурійську тайгу, а на півдні в джунглі Індокитаю. У Європі агроландшафт витіснив широколистяні ліси, в Україні рілля замінила степи.

Сільськогосподарські ландшафти виявились нестійкими, що призвело до ряду локальних і регіональних екологічних катастроф. Так, неправильна меліорація стала причиною засолення ґрунтів і втрати більшої частини оброблюваних земель Межиріччя, обширне розорювання викликало пилові бурі в Казахстані та США, випасання худоби і землеробство призвело до опустелювання в зоні Сахелю в Африці.

Найсильніше на природне середовище впливає землеробство. Чинники його впливу такі:

І Великий вплив на ґрунти призводить до:

  • руйнування ґрунтових екосистем;
  • втрати гумусу;
  • руйнування структури і ущільнення ґрунту;
  • водяної і вітрової ерозії ґрунтів;

Існують певні способи і технології ведення сільського господарства, які пом'якшують або повністю усувають негативні чинники, наприклад, технології точного землеробства.

Тваринництво впливає на природу менше. Його вплив такій:

  • перевипасання — тобто випас худоби на пасовищах в кількостях, що перевищують здатність системи до відновлення;
  • неперероблені відходи тваринницьких комплексів.

До загальних порушень, які викликає сільськогосподарська діяльність, можна віднести:

  • забруднення поверхневих вод (річок, озер, морів) і деградація водних екосистем при евтрофікації;
  • забруднення ґрунтових вод;
  • зведення лісів і деградація лісових екосистем (збезлісення);
  • порушення водного режиму на значних територіях (при осушенні або зрошуванні);
  • опустелювання внаслідок комплексного порушення структури ґрунтів і рослинного покриву;
  • знищення природних місць проживання багатьох видів живих організмів і, як наслідок, вимирання та зникнення рідкісних видів.

У другій половині ХХ століття стала актуальною ще одна проблема: зменшення в продукції рослинництва вмісту вітамінів і мікроелементів і накопичення в продукції як рослинництва, так і тваринництва, шкідливих речовин (нітратів, пестицидів, гормонів, антибіотиків тощо). Причина цього — деградація ґрунтів, що веде до зниження рівня мікроелементів та інтенсифікації виробництва, особливо в тваринництві.

Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Регулятори[ред.ред. код]

Довідкові матеріали[ред.ред. код]

Аграрна періодика[ред.ред. код]

  • Пропозиція — універсальний український прикладний сільськогосподарський журнал.
  • (рос.) Аграрник — всеукраїнська газета для працівників АПК.
  • (англ.) Delta Farm Press.

Науково-навчальні аграрні заклади[ред.ред. код]