Савінова Валентина Никифорівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:15, 11 квітня 2020, створена КЛІК (обговорення | внесок) (Скасування редагування № 27671551 користувача КЛІК (обговорення))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Савінова Валентина Никифорівна
рос. Валентина Никифоровна Савинова
Ім'я при народженні рос. Валентина Никифоровна Иванова
Народилася 8 лютого 1937(1937-02-08)[1]
Нова Василівка[d], Ставропольський районd, Куйбишевська область, РРФСР, СРСР[2]
Померла 26 лютого 1996(1996-02-26)[1] (59 років)
Тольятті, Самарська область, Росія
Країна  СРСР
 Росія
Місце проживання Тольятті[3]
Діяльність політична діячка, штукатур, маляр
Галузь цивільне будівництво
Знання мов російська
Заклад Куйбишевгідробудd
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди

Валентина Никифорівна Савінова (8 лютого 1937 — 26 лютого 1996) — бригадир комплексної бригади опоряджувальників, Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР, лауреат Державної премії СРСР. Почесний громадянин міста Тольятті.

Життєпис

Валентина Іваніва народилася 8 лютого 1937 року в селищі Нова Василівка[4] в багатодітній селянській родині. У неї було вісім братів і сестер. У 1952 році колгоспницею почала трудову діяльність: керувала молодіжною ланкою по вирощуванню кукурудзи. Вийшла заміж за Миколу Савінова[5].

Микола працював теслею на «Куйбишевгідробуді» , молоді отримали квартиру[6] і в 1956 році переїхали до сусіднього Ставрополя (зараз Тольятті)[5]. Валентина вирішила отримати міську професію, закінчила курси штукатурів-малярів[6], теж влаштувалася в «Куйбишевгідробуд», незабаром вона вже керувала ланкою обробників, потім стала бригадиром[5].

Савінова керувала бригадою «Житлобуду-3» «Куйбишевгідробуду» два десятиліття. Стала відома тим, що активно боролася з приписками, застосовувала нові методи робіт. Її бригада однією з перших запровадила поточний бригадний підряд, що допомогло скоротити терміни будівництва і поліпшити якість робіт. Брала участь у будівництві 8 шкіл, 18 000 м² житла, двох дитячих комбінатів і кілька інших об'єктів в Тольятті[5]. В жовтні 1966 року, за підсумками семирічки Валентина Савінова була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.

Велику увагу приділяла роботі з молоддю, прагнула навчити її всім секретам майстерності, нагороджена знаком Наставник молоді. За оцінкою тольяттінського журналіста і краєзнавця В. Іванова, за роки роботи Савінова підготувала близько тисячі майстрів-обробників, в тому числі в'єтнамських фахівців, які стажувалися в Тольятті[6]. Як передовик виробництва неодноразово виїжджала в складі делегацій з обміном досвіду до соціалістичних країн[5].

Вела активну громадську роботу. Обиралася депутатом обласної Ради народних депутатів, членом обкому КПРС[5]. У 1966 році Валентина Савінова була обрана депутатом Верховної Ради СРСР[7], в 1976 році була делегатом XXV з'їзду КПРС[5]. При цьому громадську роботу Савінова вела без відриву від виробництва, її бригада стабільно виконувала місячний план на 150-200 %[6].

У 1982 році «за видатні досягнення у праці, творчу ініціативу, великий особистий внесок у справу підвищення ефективності використання, впровадження передового досвіду в будівництві» Савіновій була присуджена Державна премія СРСР[5].

Виростила сина. Молодша сестра Зоя, також маляр-штукатур, працювала в бригаді Валентини, а згодом очолила її[8].

Останні роки життя Валентина Никифорівна важко хворіла, її паралізувало. Померла в 1996 році[8].

Нагороди та звання

Примітки

  1. ↑ а б в Данилова Р. Почетные граждане г. Ставрополя, города Тольятти, городского округа Тольятти: — Тольяттинский краеведческий музей, 2015.
  2. ↑ Астахов Е. Е. Три шага в будущее: Записки писателя о людях и делах Куйбышевгидростроя — Самара: Куйбышевское книжное издательство, 1981. — С. 39. — 128 с.
  3. ↑ Почетные граждане Ставрополя — Тольятти 1868—2016 — Тольятти: Шторм, 2017. — С. 104–105. — 207 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-9906655-0-7
  4. ↑ Астахов, 1979, с. 172.
  5. ↑ а б в г д е ж и к Созидатели, 2003, с. 329.
  6. ↑ а б в г Иванов, 2005.
  7. ↑ Депутаты Верховного Совета СССР VII-го созыва 1966—1970 (рос.). Архів оригіналу за 25 грудня 2012. Процитовано 12 вересня 2010.
  8. ↑ а б Лобода, 2004.
  9. ↑ а б в г Савинова Валентина Никифоровна. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  10. ↑ Решение городского Совета народных депутатов № 272/11 от 17 мая 1982 года

Література

  • Астахов Е. Е. Повесть о друге : [рос.]. — Москва : Советская Россия, 1979. — С. 172–180. — 309 с.
  • Астахов Е. Е. Три шага в будущее: Записки писателя о людях и делах Куйбышевгидростроя : [рос.]. — Куйбышов : Куйбышевское книжное издательство, 1981. — С. 39–44. — 128 с.
  • Астахов Е. Е. Право на биографию : [рос.]. — Москва : Политиздат, 1976. — С. 216–237. — 311 с.
  • Валерий Иванов. Поколение бессребреников. — Вольный город. — Тольятти, 2005. — № 91 (151) (грудень). — С. 4.
  • Виктория Лобода. Валентина — значит сильная. — Веста. — Тольятти, 2004. — Вип. Спецвыпуск «Почётные граждане города Тольятти». — С. 11.
  • Созидатели. Строительный комплекс Ставрополя – Тольятти: 1950 – 2000 : [рос.] / под ред. С. Г. Мельник. — Тольятти : Этажи-М, 2003. — С. 329. — 448 с.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Савінова_Валентина_Никифорівна&oldid=27671558