Колгосп

Збір урожаю капусти в колгоспі

Колго́сп (скорочення від колективне господарство) — форма сільськогосподарського підприємства на території Радянського Союзу. Створювалися здебільшого на основі існуючих садиб-фільварків, концептуально наслідуючи ідею римських латифундій.

Хоча артілі, що займалися сільським господарством, існували в Російській імперії ще до революції 1917 року, колгоспи, засновані на принципах державної власності, з’явилися з утвердженням радянської влади. Спочатку слово «колгосп» було загальною назвою для трьох типів господарств: товариств зі спільного обробітку землі (ТпСОЗ або ТОЗ), сільськогосподарських артілей і сільськогосподарських комун. Однак до 1938 року в СРСР залишилася лише одна форма колективного виробництва на селі — сільськогосподарські артілі[a], які згодом і стали називати «колгоспами».

Такі артілі були виробничими кооперативами, до яких учасники, вступаючи, безоплатно усуспільнювали (передавали в колективну власність юридичної особи) свої засоби виробництва — худобу, сільськогосподарську техніку, інвентар, насіння, будівлі тощо. Земельні ділянки вибували з одноосібного користування, об’єднувалися та передавалися колгоспам у безстрокове безоплатне користування, залишаючись у державній власності.

У приватній власності селянської родини залишався житловий будинок із невеликою (у середньому 0,5 га) присадибною ділянкою; також могла залишатися одна корова, до десятка дрібної худоби та птиця.

Хоча кожен член артілі був її співвласником, результат діяльності розподілявся залежно від трудового внеску без урахування корпоративних прав (майнової частки, паю). Виконана робота часто оцінювалася не в грошах, а у витратах робочого часу — трудоднях, які підсумовувалися та формували частку, що належала працівникові під час розподілу продукції й доходів після завершення сільськогосподарського виробничого циклу. До 1966 року облік у трудоднях і виплати натурою були повсюдно замінені на грошові форми.

Після смерті Сталіна багато колгоспів шляхом укрупнення були перетворені на радгоспи. З розпадом СРСР як колгоспи, так і радгоспи були реорганізовані за результатами приватизації в інші форми власності. У 1990-х роках в Україні було запроваджено паювання сільськогосподарських угідь: селяни отримали земельні паї, однак у більшості випадків не обробляли їх самостійно, а передавали в оренду новоствореним аграрним підприємствам. Це призвело до формування системи агрохолдингів і фактичного зникнення колгоспів як форми господарювання. Водночас слово «колгосп» залишилося в лексиконі й час від часу вживається для позначення будь-яких сільськогосподарських товаровиробників — юридичних осіб, незалежно від їхньої організаційно-правової форми.

У повсякденному мовленні слово «колгосп» використовується як синонім хаосу, неорганізованості та безладу, а також для позначення сільської місцевості загалом; прикметник «колгоспний» уживається для характеристики неохайного, неякісного або неестетичного продукту чи товару.

Аналогами колгоспів можна вважати «народні комуни» в Китаї за часів «Великого стрибка», а також кібуци в Ізраїлі.

Історія створення колгоспів

Усуспільнення засобів виробництва та створення самих колгоспів в Українській РСР проводилося насильно з використанням каральних репресивних заходів (політика розкуркулення, депортації, висилання, ув'язнення, конфіскації майна). Здійснення колективізації призвело до скорочення поголів'я худоби в 7—8 разів та до недосіву 2,5 млн га, вилученню врожаю, чим сприяло проведенню голодомору 1932—1933 р.

Агітаційний плакат під час колективізації

Колгоспи створювалися найчастіше силоміць, проти волі селянства в процесі здійснення політики Колективізації в СРСР, хоча відповідно до тогочасного законодавства вступ до колгоспу був добровільним. При вступі в колгосп у селян на користь колгоспу «усуспільнювалась» (фактично конфісковувалась) основна частина сільськогосподарського майна та землі. Селянин в колгоспі не мав права самостійно розпоряджатись своїм майном та результатами праці і він не міг вийти з колгоспу. Фактично все колгоспне майно та земля належала державі. Невдоволення та бунтівливі настрої серед селянства були викликані партійними та державними рішеннями, відповідно до яких, колгоспи були зобов'язані здавати радянській державі майже всю сільськогосподарську продукцію, а не здані державі залишки могли скеровуватися на виплату трудоднів колгоспникам. Колгоспна система радянського сільського господарства разом зі встановленими владою непомірними державними планами заготівлі сільськогосподарської продукції та залишковим принципом оплати праці колгоспників за відроблені трудодні в колгоспах була одним з механізмів масового голоду в СРСР та Голодомору в Україні в 1932-33 роках.

Економічною базою колгоспів була земля, що належала державі й була передана колгоспам у безстрокове («довічне») й безкоштовне користування, та належна їм колгоспно-кооперативна власність (засоби виробництва, грошові накопичення, вся продукція, яку вони виробляли тощо).

Колгоспи не можна порівнювати з сучасними колективними сільськогосподарськими підприємствами, члени яких мають право вільно розпоряджатися результатами праці та можуть вільно з нього вийти з власною часткою в цьому колективному сільськогосподарському підприємстві.

Організація діяльності колгоспів

Керівництво господарства — голова колгоспу і правління — формально повинно було обиратися на загальних зборах колгоспників, що відповідно до Статуту сільськогосподарської артілі були найвищим органом керівництва колгоспу. Але їхні кандидатури (що, як правило, обирались одноголосно), рекомендували і затверджували (фактично призначали) районні чи обласні комітети компартії.

У своїй діяльності правління колгоспу повинно було керуватися Статутом колгоспу, прийнятим загальними зборами колгоспників на основі Примірного Статуту колгоспу, та чинним законодавством. Примірний Статут колгоспу був прийнятий 2-м (1935), потім 3-м Всесоюзним з'їздом колгоспників 1969. Того ж 1969 року були створені Ради колгоспів. Фактично колгоспи виконували вказівки партійної влади, не маючи права змінювати доведені владою планові показники виробництва, а також не розпоряджаючись виробленою колективом продукцією. За невиконання планових показників керівників колгоспу рішенням партійного (районного чи обласного) комітету позбавляли посади.

На 1975 рік в СРСР було 28,6 тисяч колгоспів, серед них в УРСР — понад 7,6 тисяч. На той час у колгоспах працювало 15,4 мільйонів осіб.

Колгоспи займали важливе місце в складі народного господарства Радянського Союзу. Колгоспники не мали права покинути колгосп і їм не видавали паспорт громадянина СРСР.

У колгоспах для селян була встановлена система виробітку та оплати праці, яка вимірювалася в одиницях так званих «трудоднях», які зазвичай не відповідали пропрацьованим робочим дням у колгоспі. Радянська влада вживала репресивні та адміністративні заходи щодо колгоспників Української СРР, які не могли виконати встановлену владою кількість трудоднів. Селяни були вимушені нерідко майже задарма працювати в колгоспах. Селянська праця в колгоспах за трудодні дуже нагадувала кріпацтво.

За постановою Ради міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року N 310 колгоспникам почали видавати трудові книжки колгоспника.

Закріпачення колгоспників

Відповідно до радянського законодавства всі селяни, по досягненні 16 років, автоматично зараховувалися у члени колгоспу з відповідним обов'язком примусової праці у колгоспі.

Відповідно до Постанови ЦВК та Раднаркому СРСР від 27 грудня 1932 року була заборонена видача паспортів сільському населенню. До 1958 року селянин міг виїхати лише отримавши довідку від голови сільради чи голови колгоспу, від яких вимагали не відпускати селян із села. Від лютого 1958 року місцевій владі було надане право видавати селянам тимчасові паспорти Таким чином

«Хрущов зробив велику справу — звільнив селянина від кріпацтва» . Оригінальний текст (рос.) Хрущев сделал великое дело — освободил крестьянина от крепостничества.

Право на отримання паспортів селяни отримали 1974 року, відповідно до постанови Ради міністрів СРСР № 677 від 28.08.1974.

Див. також

• Авансування колгоспників
• Артіль сільськогосподарська в УСРР
• Кібуц
• Колективізація в СРСР
• Примірні статути сільськогосподарської артілі
• Рабство в СРСР
• Радгосп
• Трудодень
• Ферма (сільське господарство)

Джерела

• С. В. Кульчицький. Колгоспи [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 441. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• С. В. Кульчицький. Колгоспи [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
• Політичний словник. Редакція: В. К. Врублевський, В. М. Мазур, А. В. Мяловицький. Видання друге. Головна редакція УРЕ. Київ. 1976. стор. 220 — 221.
• Сергій Бутко. Назви «колгоспна» і «радгоспна» символізують нищення і закріпачення українського селянства [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Володимир Тиліщак. Понад 5000 масових виступів. Як українське село чинило спротив колективізації [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Іван Зозуля. Правда про колгоспи [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Сергій Пивоваров. Сорок пʼять років тому селяни в СРСР уперше отримали паспорти, до цього вони понад 50 років були кріпаками при колгоспах. Як це було (багато архівних фото) [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Кульчицький С. В. Ліквідація куркульства як класу
• Друга колективізація
• Українське радянське суспільство 30-х рр. XX ст.: нариси повсякденного життя: Колективна монографія / Відп. ред. С. В. Кульчицький — К.: Інститут історії України НАН України, 2012. — 786 с. [Архівовано 9 серпня 2021 у Wayback Machine.]
• Сергій Зятьєв. Примусова колективізація, або Як радянська влада наближала Голодомор
• Історія України. Навчально-методичний посібник. За загальною редакцією професора Н. М. Левицької
• Молов Н. Неотложная работа в колхозах //"Екатеринославский кооператор", Екатеринослав. 1923, № 1, с. 26-28. https://www.old.libr.dp.ua/fullkr/?pbp=777#javascript:void(0);

Посилання

• Колгосп [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
• Лебідь Наталія. Кріпаки 2.0. Українські селяни 50 років тому вперше отримали паспорти // Главком — 28.08.2024
• Пивоваров Сергій. 50 років тому селяни в СРСР уперше отримали паспорти, до цього вони понад пів століття були кріпаками при колгоспах. Як це було // Бабель — 28.08.2024
• Шурхало Дмитро. Без паспортів і державних пенсій аж до 1964–1974 років: як жили колгоспники в СРСР і коли їх зрівняли в правах // Радіо Свобода — 31.08.2024