Самарська область

Самарська область
рос. Самарская область
Прапор Самарської області Герб Самарської області Гімн Самарської області
Країна	Росія
Фед. округ	Приволзький
Адмін. центр	Самара
Глава	Фєдорищев В’ячеслав Андрійовичd
Дата утворення	5 грудня 1936
Оф. вебсайт	samregion.ru​(рос.)
Географія
Координати
Площа	53 600 км² (53-а)
• внутр. вод	3,1 %
Часовий пояс	MSK+1 (UTC+4)
Населення
Чисельність	3215440 (01.01.2011) (12-а) (2011)
Густота	60 осіб/км²
Економіка
Економ. район	Поволзький
Коди
ISO 3166-2	RU-SAM
ЗКАТО	36
Суб'єкта РФ	63, 163 і 763
Телефонний	(+7)
Карти
Самарська область у Вікісховищі

Сама́рська о́бласть (рос. Сама́рская о́бласть) — суб'єкт Російської Федерації, входить до складу Приволзького федерального округу.

Адміністративний центр — місто Самара.

Межує із Саратовською, Ульяновською, Оренбурзькою областями, Республікою Татарстан, також має невелику ділянку межі з Казахстаном.

Утворено 14 травня 1928 року як Середньоволзька область. В 1929 році перейменована в Середньоволзький край, в 1935 році — у Куйбишевський край. У період з 1936 по 1990 рік називалася Куйбишевською областю.

Географічне положення

Самарська область — п'ятий за величиною регіон Поволжя — займає територію площею 53,6 тис. км², що становить 0,31 % території Росії. Область простягнулася з півночі на південь на 335 км, а із заходу на схід — на 315 км.

Розташована в 3 природних зонах: лісової (хвойно-широколистяні ліси), основу якої складають сосново-дубові ліси, бори-зеленомошники та широколистяні ліси за участю дуба та клена. Зрідка до них приєднується ялина. На півночі регіону зустрічаються ділянки південної тайги. Лісостепова зона займає центральні райони області і представлена поєднанням ділянок широколистяних лісів, найчастіше дубових і лугових степів.  У цих лісах зустрічаються благородні олені, козулі, лосі, а іноді ведмеді.  Південь регіону зайнятий степами, що складаються з типчака та полину.

Історія

Територія нинішньої Самарської області увійшла до складу Росії в середині 16 століття, після приєднання Казанського й Астраханського ханств до Московського царства. В 17-18 століттях територія Середнього Поволжя заселялася переселенцями з інших районів країни й іноземцями. Із середини 19 століття територія випробовує економічний підйом, Самара стає одним з важливих центрів внутрішньоросійського ринку зерна, що привело до розвитку торгівлі й промисловості в місті. Здавна на території сучасної Самарської області були поселення українців, зокрема на південний схід від Самари станом на 1834 р. було 4 поселення українців-солевозів, які були переселені туди зі Слобожанщини. З 1851 року Самара — центр однойменної губернії.

У ході Жовтневої революції й Громадянської війни населення Самарської губернії виступило проти політики більшовиків. В 1935 році Самара була перейменована в Куйбишев й носила цю назву до 1990 року. Індустріалізація перших п'ятирічок не обійшла стороною Куйбишевську область — у місті Чапаєвськ на базі дореволюційного військового заводу почалося створення групи підприємств, що робили вибухові й отруйні речовини й боєприпаси, в області з'явився ряд інших оборонних підприємств. Наприкінці 1930-х років силами ув'язнених Гулагу почалося спорудження Куйбишевського гідровузла, яке було припинено у зв'язку з виявленням родовищ нафти.

У роки війни область стала одним із центрів оборонної промисловості країни — в 1941 році був запущений НПЗ у Сизрані, що забезпечував армію пальним, у Куйбишев з Москви й Воронежа були евакуйовані авіаційні заводи, що налагодили випуск винищувачів Іл-2. В 1942 через Сизрань пройшла т. зв. Волзька рокада — залізниця, що використовувався для постачання радянських військ у ході Сталінградської битви. В 1941-1943 у Куйбишеву розміщалися дипломатичні місії іноземних держав, в 1941 році існували плани переносу столиці СРСР у Куйбишев у випадку захоплення німецькими військами Москви.

В 1950-1960-х роках область була одним із провідних центрів нафтовидобутку в СРСР, в 1945-1951 для переробки нафти були побудовані Куйбишевський і Новокуйбишевський НПЗ. Паралельно було відновлене будівництво Жигулівської ГЕС, яка була запущена в 1955 році. У зв'язку з будівництвом ГЕС на місці затопленого міста Ставрополь-на-Волзі був побудований новий — Тольятті. Надалі створена під час спорудження ГЕС будівельна база використовувалася для створення в Тольятті серії інших промислових підприємств — заводу мінеральних добрив Куйбишевазот і заводу синтетичного каучуку (1964-1966), Волзького автозаводу (1970) і найбільшого в країні й у світі виробника аміаку комбінату Тольяттіазот (1979).

В обласному центрі в ці ж роки було розширено авіаційне виробництво й початий випуск самого масового радянського пасажирського середньомагістрального літака Ту-154, виконувалися замовлення в рамках радянської ракетно-космічної програми («Прогрес»). Різко зросла потреба у кваліфікованому інженерному персоналі привела до розвитку в області вищої освіти, в основному технічного профілю. У той же час бурхливий ріст промисловості й приплив великого числа молодого населення з інших регіонів країни (в 1939-1990 рр. населення області зросло більш ніж удвічі) створив більше навантаження на соціальну інфраструктуру, яка розвивалася набагато повільніше. Наприклад, населення Самари вже наприкінці 1960-х років перевищило 1 млн жителів і за радянськими стандартами місто одержало право претендувати на метро, однак Самарський метрополітен був відкритий тільки в 1987. У Тольятті, населення якого наприкінці 1980-х перевищувало 600 тис. жителів, вищу освіту було представлено тільки Політехнічним інститутом, хоча промисловий розвиток міста до цього часу фактично закінчилося.

У пострадянський період Самарська область завдяки накопиченому економічному потенціалу та сформованим місцевим елітам стала одним з економічних і політичних субцентрів країни, у найбільших містах області (Самарі й Тольятті) почала активно розвиватися сфера послуг. Із середини 2000-х років рівень економічної й політичної самостійності регіону сильно скоротився.

Населення

Область із населенням 3,178 млн осіб (на 1 січня 2007 року) займає за цим показником 2-е місце в Поволжі й 12-е в Росії. За щільністю населення (59,7 особи/км²) це 10-й регіон у Росії (без обліку Москви й Санкт-Петербурга), а за рівнем урбанізації (питома вага міського населення — 80,3 %) — 11-е місце (без обліку авт. округів). За цими двома показниками область лідирує в Поволжі.

Національний склад

Народ	1989 р.	2002 р.
Росіяни	2 720 171	2 708 549
Татари	115 280	127 931
Чуваші	117 914	101 358
Мордва	116 475	86 000
Українці	81 720	60 727
Вірмени	4 162	21 566
Азербайджанці	6 320	15 046
Казахи	14 233	14 918
Білоруси	19 914	14 082
Німці	10 381	9 569
Башкири	7 495	7 885
Євреї	13 572	6 384
Узбеки	3 831	5 483
Цигани	4 981	5 244
Таджики	1 398	4 624
Марійці	4 433	3 889
Грузини	1 973	3 518
Молдовани	2 509	2 364
Удмурти	1 758	1 608
Корейці	564	1 462
Поляки	1 400	1 263
Чеченці	474	1 193
Лезгини	674	1 126
Не вказали національність	1 758	22 489

Корисні копалини

В області є паливні ресурси: нафта, природний газ, горючі сланці; різноманітна мінерально-будівельна сировина, а також гідроресурси. Найвеличезні родовища нафти: Мухановське, Дмитрієвське й Кулешовське. Глибина їх залягання до 3 000 м.

Видобуток нафти:

• 11,27 млн тонн (2006)
• 14,2 млн тонн (2007)

Запаси самородної сірки Алексєєвського, Водинського й Сирейського родовищ, цементної сировини: мела, глини, опок — біля Сизрані й Жигульовска.

Основні галузі промисловості

Промисловість представлена близько 400 великими й середніми підприємствами й більш як 4 тисячами малими. Найбільший розвиток одержали машинобудування й металообробка, паливна, електроенергетична, хімічна й нафтохімічна, кольорова металургія. Машинобудування представлене майже повним набором основних галузей, серед яких провідна роль належить автомобільній промисловості. На частку легкових автомобілів, вироблених на АвтоВазі в Тольятті припадає більше ніж 70 % від усього випуску автомобілів країни. Питома вага виробництва основних нафтопродуктів, таких як бензин автомобільний, дизельне паливо, мазут топковий, становить 10-12 %. У Самарській області біля міста Тольятті розташований найбільший у світі аміачний завод «Тольяттіазот». В області починається найбільший у світі аміакопровод Тольятті—Одеса.

Коефіцієнт спеціалізації (душового виробництва) за обсягом промислової продукції 1,9 — другий після Якутії серед регіонів РФ (без авт. округів), за роздрібним товарообігом — 1,6 (2-е місце після Москви). За видами промислової продукції найкращі середньодушові коефіцієнти з випуску легкових автомобілів — 34 (друге місце серед усіх видів, що враховуються, промислової продукції за регіонами РФ), аміак синтетичний — 10, первинна переробка нафти — 4,2, цегла будівельна — 1,8. Провідні підприємства паливно-енергетичного комплексу Самарської області: Волзька ГЕС у м. Жигульовські (2300 тис. кВт), найбільші теплові електростанції — Новокуйбишевська й Тольяттінська ТЕЦ (по 250 тис. кВт кожна).

Сільське господарство

Спеціалізація на вирощуванні пшениці, проса, соняшника. Тваринництво має м'ясомолочний напрямок.

Адміністративний поділ

• Безенчуцький район
• Богатівський район
• Большеглушицький район
• Большечерниговський район
• Борський район
• Волзький район
• Єлховський район
• Ісаклінський район
• Камишлінський район
• Кінель-Черкаський район
• Кінельський район
• Клявлінський район
• Кошкінський район
• Красноармійський район
• Красноярський район
• Нєфтєгорський район
• Олексіївський район
• Пестравський район
• Похвистнєвський район
• Приволзький район
• Сергієвський район
• Ставропольський район
• Сизранський район
• Хворостянський район
• Челно-Вершинський район
• Шенталинський район
• Шигонський район

Населені пункти

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч 2007

Самара	1139,0	Октябрськ	26,8
Тольятті	705,3	Безенчук	23,1
Сизрань	179,8	Нєфтєгорськ	18,9
Новокуйбишевськ	111,5	Кінель-Черкаси	18,5 (2003)
Чапаєвськ	73,0	Суходол	14,1
Жигульовськ	56,5	Рощинський	14,0
Отрадний	48,5	Алексєєвка	10,1
Кінель	32,0	Велика Глушиця	10,1 (2003)
Похвістнево	28,3

Джерела

• Уряд Самарської області (рос.)
• Увесь громадський транспорт Самарської області [Архівовано 13 вересня 2012 у WebCite] (рос.)
• Самарська область у довіднику — каталозі «Уся Росія» (рос.)