Підкамінська Олена Іллівна
| Олена Підкамінська | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народилася |
10 квітня 1979 (45 років) Москва, СРСР | |||
| Громадянство |
 СРСР  Росія | |||
| Діяльність | актриса | |||
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна | |||
| Роки діяльності | 2001 — дотепер | |||
| IMDb | nm2203663 | |||
|
| ||||
 Олена Підкамінська у Вікісховищі | ||||
Оле́на Іллі́вна Підкамі́нська (рос. Елена Ильинична Подкаминская; 10 квітня 1979, Москва) — російська актриса театру і кіно.
Біографія
Народилась у родині музикантів. Закінчила Театральний інститут імені Бориса Щукіна (2001, курс О. А. Ширвіндта).
З 2001 року в трупі Театру Сатири.
Дебют у кіно — роль Урсули Борн у фільмі «Невдача Пуаро» (режисер Сергій Урсуляк, 2002)[1]. З 2012 року найбільш відома телеглядачам участю в телесеріалі «Кухня»[2].
Виховує доньку Поліну.
У червні 2013 року Олена Підкамінська з'явилась на обкладинці чоловічого журналу Maxim[3].
Оцінки творчості
Критиком Г.Заславським була у 2005 році помічена у виставі «Гомо еректус»: «Вона ефектна, вона екстравагантна, може бути ексцентричною, а може — прямолінійною, і при всьому цьому в її грі є щось від колишньої Сатири, коли гумор був складений, а сатира — примхлива»[4]. У 2012 році високу оцінку критиків заслужила її роль у п'єсі «Засоби від спадщини», де вона грає разом з Федором Добронравовим.[5]
Фільмографія
- 2002 — Невдача Пуаро
- 2002 — Джокеръ — Ліда
- 2003 — Кодекс честі 2 — Інна
- 2004 — Конвалія срібляста 2
- 2005 — Ад'ютанти кохання — Поліна Бонапарт
- 2006 — Андерсен. Життя без любові — Доротея Мельхіор
- 2007 — Доглядальниця — Свєта
- 2007 — Захист проти — Олена Бакова
- 2007 — Нічні сестри — Марина
- 2007 — Важливіше, ніж кохання — Ліда
- 2007 — Кілька простих бажань — Єва
- 2008 — Двічі в одну річку — Свєта
- 2008 — Вкрасти у…
- 2008 — Населений острів — секретар Мандрівника
- 2008 — Я повернусь — Зоя, сестра Мусі
- 2008 — Петрівка, 38. Команда Семенова — Ніна Затаєва
- 2008 — Людина без пістолета
- 2009 — Брати Карамазови — Агафія Іванівна
- 2009 — Таємна варта 2: Смертельні ігри — Вєтрова
- 2009 — Найясніший посол
- 2009 — У бік від війни — Маша
- 2009 — Прогін
- 2010 — Про що говорять чоловіки — Настя
- 2010 — Пам'ятатиму — Лєна
- 2011 — Про що ще говорять чоловіки — Настя[6]
- 2012 — Зворотній квиток — Маша
- 2012 — Кухня — Вікторія Гончарова[7]
- 2012 — Тільки про кохання — Катя
- 2013 — Доля на ім'я «Фарман» — Ольга[8]
- 2019 — ПП Пирогова — Віра Пирогова [9]
Театральні роботи
- Надто одружений таксист — Барбара Сміт[10]
- Гомо еректус — повія Ксі[4]
- Таланти і прихильники — Негіна[11]
- Засоби від спадку — Ізабелла[5]
Примітки
- ↑ Олена Підкамінська вперше зіграє Островського
- ↑ Олена Підкамінська: «В ресторанах боюсь увірватися на кухню і почати керувати!» (інтерв'ю). Комсомольська правда. 5 грудня 2012. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ Олена Підкамінська в журналі Maxim
- ↑ а б Григорій Заславський (25 лютого 2005). Людинв прямостояча і театр прямолежачий. Незалежна газета. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ а б О. Нікітін / «Литературная газета» (20 грудня 2012). Найкращий засіб від усього. Портал культурної спадщини Росії. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ Про що, на їхню думку, ще говорять чоловіки, розповість Квартет І. Радіо «Культура». 29 грудня 2011. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ Деяк, Леонід (19 січня 2013). Серіал "Кухня": актори та їх персонажі. delfi.ua. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ Олена Іонова; Володимир Сухомлинов (19 жовтня 2011). Балет, літаки, кохання. Литературная газета. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ stranger. Вера - главная героиня сериала ИП Пирогова. Актриса Елена Подкаминская (ru-RU) . Процитовано 9 травня 2020.
- ↑ Марина Шимадіна (21 червня 2003). Занадто смішна комедія. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.
- ↑ Олена Підкамінська вперше зіграє Островського. Театрал. 15 лютого 2011. Архів оригіналу за 5 лютого 2013. Процитовано 24 січня 2013.