Координати: 51°6′56.08″ пн. ш. 15°36′55.79″ сх. д. / 51.11558° пн. ш. 15.61550° сх. д. / 51.11558; 15.61550

Плаковицький замок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:07, 29 травня 2020, створена Sasha88ua (обговорення | внесок) (Створено шляхом перекладу сторінки «Zamek w Płakowicach»)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Плаковицький замок
Плаковицький замок

51°6′56.08″ пн. ш. 15°36′55.79″ сх. д. / 51.11558° пн. ш. 15.61550° сх. д. / 51.11558; 15.61550
Типзамок
Статус спадщиниоб'єкт культурної спадщини Польщі[1]
Країна Польща
Розташуванням. Львувек-Шльонський, Нижньосілезьке воєводство
Архітектурний стильРенесанс
Адресавул. Палацова, 4
Плаковицький замок. Карта розташування: Польща
Плаковицький замок
Плаковицький замок (Польща)
Мапа

CMNS: Плаковицький замок у Вікісховищі

Плаковицький замок (пол. Zamek w Płakowicach, нім. Schloss Plagwitz) — одна з найбільших ренесансних оборонних споруд в Сілезії, розташована у колишньому селі Плаковиці, що у наш час є місцевістю у місті Львувек-Шльонський Нижньосілезького воєводства в Польщі.

Історія

Перші оборонні укріплення на місці нинішнього палацу існували вже у 1480 році[2]. Будівництво більшого замку розпочав у 1550 році Румпольд Талькенберг, який замовив проєкт у італійського архітектора Франциска Парри[2]. Будівництво головної споруди тривало до 1558 року, а загалом праці було завершено до 1563 року[2]. Під час будівництва було споруджено трикрильну споруду з невеликим подвір’ям із клуатрами[2]. Це була найбільша оборонна споруда в Сілезії у XVI столітті. На межі XV—XVI століть Плаковиці стали власністю родини фон Шаффґоч, внаслідок шлюбу останньої представниці родини фон Талькенберг — Магдалени з з Каспаром фон Шаффґочем. У XVIII—XIX століттях замок двічі перебудовували. У XVIII столітті його власником був Отто фон Хохберг. Під час наполеонівських воєн замок було пошкоджено[2]. Французи пограбували та знищували бібліотеку та цінні колекції живопису[3].

Останнім приватним власником замку був Август Людвіг фон Ностіц-Рінек, від якого замок, у 1824 році, викупив легницький округ для облаштування там психіатричного шпиталю. Під час перебудови з інтер’єрів було усунуто багато прикрас, камінів, картушів та порталів. Шпиталь діяв тут до 1945 року. Під час Другої світової війни німці здійснювали у сусідньому павільйоні евтаназію хворих, а тіла спалювали в крематорії.

Після 1945 року в замку розміщувалася військова частина. У 1954—1956 роках замок ще перебував у досить хорошому стані. У 1952—1959 роках тут знаходився величезний дитячий будинок. У 1966—1974 роках будівля перейшла до батальйону військ територіальної оборони. Донині про їх присутність нагадують написи на стінах внутрішнього двору. У 1967 році замок було частково відновлено[2]. Після того як його залишили військові, замок почав занепадати. З 1992 року він належить Християнському центру «Елім» баптистської церкви, який займається його ремонтом[4].

Архітектура

Будівля складається з трьох двоповерхових крил, що оточують внутрішнє подвір'я клуатрами. Їхні аркади опираються на іонічні колони[2]. По кутах знаходяться сходи. З четвертої сторони подвір'я замикає куртиновий мур[2]. На подвір'я веде в'їзна брама з порталом, перед якою знаходиться кам’яний міст, перекинутий через оборонний рів[2]. У лівому куті порталу розміщений медальйон із зображенням Рампольда фон Талькенберга[2]. Також збереглися ренесансні прикраси фасадів[5].

Світлини

Примітки

  1. Реєстр пам'яток
  2. а б в г д е ж и к л Łuczyński, Romuald M. (2008). Zamki, dwory i pałace w Sudetach. Legnica: Stowarzyszenie Współnota Akademicka. с. 302—306. ISBN 978-83-89102-63-8. OCLC 612761974.
  3. Olczak, Mariusz. (2000). Lwówek Śląski i okolice : przewodnik historyczny (вид. Wyd. 1). Warszawa: Oppidum. ISBN 83-912314-3-7. OCLC 163505254.
  4. Płakowice - zamek, zachowany w całości. zamki.net.pl. Процитовано 29 травня 2020.
  5. Gaworski, Marek (1974- ). (2012). Najpiękniejsze zamki, pałace Śląska i pogranicza polsko-czeskiego. Strzelce Opolskie: Wydawnictwo Matiang. с. 30. ISBN 978-83-932293-6-9. OCLC 829897560.