Наполеонівські війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Битва під Аустерліцем


Битва при Ватерлоо

Наполео́нівські ві́йни (18031815) — серія з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799–1804) і імперії Наполеона (1804–1814, 1815).

Найпершою метою війн було прагнення Наполеона завдати повної поразки Англії та усунути її як політичного та економічного суперника Франції. Виступивши проти коаліції європейських країн (Австрії, Англії, Росії, Швеції і Пруссії), Наполеон одержав ряд перемог біля Аустерліца (1805), Єни (1806), Ейлау і Фрідланда (1807), але не зміг вести ефективної війни проти Англії після поразки в морському бою біля Трафальгара. Його війська воювали в Іспанії з 1808, коли Наполеон втрутився у династичні чвари іспанських Бурбонів. Поразка в Росії і в битві під Лейпцигом, призвела до його полону і заслання на острів Ельбу. В 1815 році Наполеон повернувся у Францію, почав новий виступ проти сил коаліції, що завершилося повною поразкою Франції біля Ватерлоо.

Передумови війни[ред.ред. код]

Наполеон Бонапарт скористався здобутками Великої Французької революції. Після перевороту 18-19 брюмера VIII року (9 листопада 1799), він, як перший консул став на чолі Республіки. Цей переворот знаменував собою остаточне закінчення революції. Наполеон провадив політику, спрямовану на централізацію влади та концентрацію її у власних руках. Для цього за новою Конституцією було створено складний бюрократичний апарат, головним завданням якого було проведення волі першого консула.

Розгром Третьої коаліції[ред.ред. код]

Занепокоєний бурхливою підготовкою плану Наполеона щодо висадки на Британських островах, уряд Британії розгорнув активну діяльність щодо піготовки сильної антифранцузької коаліції на континенті. До 1805 року вдалось створити третю антифранцузьку коаліцію в складі Англії, Австрії та Росії. Англія мала фінансувати дії союзників, а Австрія та Росія — виставляти свої війська на полях битв. Для цього союзниками був розроблений грандіозний план по розгрому наполеонівської Франції. На півночі Європи, проти Данії мала діяти 100 тис. російсько-англійська армія. У Центральній Європі, проти Баварії та прирейнських союзників Наполеона — 80 тис. австрійська армія Макка, на допомогу якій з Росії рухалась 45 тис. армія Кутузова. В Північній Італії мала діяти 100 тис. австрійська армія ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна, яка повинна була очистити від французів Ломбардію та розвинути наступ на південну Францію. Одночасно з цими арміями у Кампанії висаджувалась 36 тис. армія прихильників неаполітанських Бурбонів, що рухаючись на північ вийшла б на з'єднання з австрійцями ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна. І нарешті у Центрі Європи між силами К. Макка та ерцгерцога Карла мала дяіти 25 тис. армія ерцгерцога Баптіста Йосифа Іоганна, який мав допомогти одному з них в разі потреби. Однак оскільки англійці не виступили на жодному напрямку, а Бурбони не змогли зібрати достатніх сил, то основними силами коаліції залишались австрійська та російська армії.

Плани яким не судилось збутись[ред.ред. код]

Наслідки походу в Москву[ред.ред. код]

У 1808—1811 рр. імперія Наполеона досягла піку своєї могутності. Але на шляху до повного панування в Європі стояли Англія та Росія. Якщо вторгненню до Британських островів заважав військово-морський флот Англії, який уже продемонстрував свою могутність у Трафальгарській битві, то шлях до Росії був відкритий.

Між тим відносини між Французькою та Російською імперіями загострювалися. Континентальна блокада, у якій Росія брала участь за умовами Тильзитського миру, була їй невигідна і тому часто порушувалася. Каменем спотикання стало між двома імперіями «польське питання». Із захоплених на західному кордоні Росії земель Наполеон створив Герцогство Варшавське, де діяла конституція, яка звільнила селян від кріпацтва. Це становило загрозу для Російської імперії, і Олександр І підписав таємний договір із Пруссією про спільний напад на Герцогство Варшавське. У відповідь на це Наполеон ввів до польських земель свої війська. Крім того, Франція підштовхувала Туреччину та Іран до війни з Росією.

Для вторгнення в Росію Наполеон зібрав армію у кількості понад 600 тис. осіб, половина з яких були представниками підкорених земель.

Російська імперія також мала величезну армію у 900 тис. осіб, проте вони розташовувалися у різних частинах держави — на Кавказі, у Криму, Фінляндії, Молдавії. Таким чином, на західному кордоні проти військ Наполеона було зосереджено близько 240 тис. осіб, розподілених на три армії, які прикривали основні напрямки. На петербурзькому напрямку — 1-ша армія генерала М. Барклая-де-Толлі, на московському — 2-га армія генерала П. Багратіона і на київському напрямку — 3-тя армія генерала О. Тормасова.

24 червня 1812 р., без оголошення війни, Наполеон напав на Росію, розраховуючи розбити російську армію в одній генеральній битві.

1-ша та 2-га російські армії почали відступати і в серпні з’єдналися під Смоленськом, де відбулася перша велика битва — Смоленська. Російська армія продовжувала відступати, що викликало незадоволення серед російського населення, і Олександр І призначив головнокомандувачем російською армією М. Кутузова.

Генеральна битва відбулася 7 вересня 1812 р. під Бородіном. Битва була запеклою, проте жодна зі сторін не здобула перемоги. Французи втратили близько 60 тис. осіб убитими (40 % військ). Російська армія втратила близько 40 тис. осіб, але зберегла боєздатність.

Наступного дня М. Кутузов прийняв рішення не продовжувати битву і відступив, а після Воєнної ради у Філях російська армія залишила Москву.

Армія Наполеона вступила в Москву. У місті почалися грабунки, а через деякий час спалахнула пожежа, яка знищила більшу частину міста, у тому числі й продовольчі склади. Французькі війська опинилися на межі голоду. Наполеон запропонував Олександру І переговори, проте російський імператор відмовився. І французький імператор був змушений прийняти рішення про відступ. Спроба французької армії рушити неспустошеними шляхами завершилася невдачею, у битві під Малоярославцем російські війська зупинили французів. Армія Наполеона змушена була відступати Смоленською дорогою, яку вони вже розорили. Поступово відступ перетворився на панічну втечу. У Росії розгорнувся партизанський рух, почалася сувора зима, французька армія танула на очах. Наполеон, дізнавшись про заколот у Парижі, залишив армію і вирушив до Франції. Через деякий час близько 20 тис. осіб, залишки «Великої армії» імператора Наполеона, переправилися через річку Німан. Російський похід закінчився повною поразкою.

Битва при Ватерлоо[ред.ред. код]

Після повернення Наполеона з о. Ельби під час так званих Ста днів вчинив, як виявилось, останню спробу стати на чолі Франції. Першим його кроком після повернення стало відновлення Імперії, а отже і її армії. У 1815 році на плато Мон-Сен-Жан, недалеко від Брюсселя, у битві при Ватерлоо Наполеон Бонапарт зазнав остаточної поразки від об'єднаних англо-голландських та пруських військ, якими керували відповідно Веллінгтон та Блюхер. Повернувшись у Париж імператор підписав акт зречення та здався на милість англійців. Попри його прохання перевезти його до США, британський уряд вирішив заслати його, як почесного полоненого на о. Святої Єлени. Таким чином битва при Ватерлоо поставила остаточну крапку в ході Наполеонівських війн.

Новий світовий порядок унаслідок наполеонівських війн[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.