Наполеонівські війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наполеонівські війни
Битва при Ватерлоо

Дата: листопад 1799 року — червень 1815 року
Місце: Європа та Африка
Привід: Велика французька революція (1789-1794) та прихід до влади у Франції Наполеона Бонапарта:
Результат: Перемога антифранцузької коаліції (у складі Російської імперії, Австрійської імперії, Великої Британії, Королівства Пруссія, Іспанії, Швеції та їх союзників). Віденський конгрес 1814-1815 років
Сторони
Франція та її союзники:
Франція Франція
Туреччина Османська імперія
Іспанія Іспанія (до 1809)
Нідерланди Голландія
Flag of the Napoleonic Kingdom of Italy.svg Королівство Італія
Данія Королівство Данія

Багато німецьких міст-держав (Рейнський союз)
Антифранцузька коаліція та її союзники:
Велика Британія Велика Британія
Росія Російська імперія
Flag of the Habsburg Monarchy.svg Австрійська імперія
Flag of Prussia (1892-1918).svg Королівство Пруссія
Швеція Швеція
Іспанія Іспанія (після 1809)
Flag of Portugal (1707).svg Королівство Португалія
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Священна Римська імперія
Flag of the Kingdom of Naples.svg Неаполь
Командувачі
Лідери Франції та її союзників

Франція Наполеон Бонапарт
Франція Моріс Талейран
Франція Жозеф Бонапарт
Туреччина Махмуд II
Данія Фредерік VI
Данія Кристіан VII

Лідери антифранцузької коаліції

Велика Британія Георг III
Велика Британія Гораціо Нельсон
Росія Олександр І
Росія Михайло Кутузов
Flag of the Habsburg Monarchy.svg Франц II
Flag of Prussia (1892-1918).svg Фрідріх-Вільгельм III
Flag of Prussia (1892-1918).svg Гебхард Блюхер
Швеція Карл XIII
Flag of Portugal (1707).svg Марія I Благочестива

Битва під Аустерліцем

Наполео́нівські ві́йни (17991815) — серія з кількох воєн, проведених Францією в період Консульства (1799–1804) і імперії Наполеона (1804–1814, 1815).

Найпершою метою війн було прагнення Наполеона завдати повної поразки Великої Британії та усунути її як політичного та економічного суперника Франції. Виступивши проти коаліції європейських країн (Австрійської імперії, Великої Британії, Російської імперії, королівства Швеція і королівства Пруссія), Наполеон одержав перемоги біля Аустерліца (1805), Єни (1806), Ейлау і Фрідланда (1807), але не зміг ефективно воювати проти Великої Британії після поразки в морському бою біля Трафальгара. Його війська воювали в Іспанії з 1808, коли Наполеон втрутився у династійні чвари іспанських Бурбонів. Поразка в Російській імперії і в битві під Лейпцигом, призвела до його полону і заслання на острів Ельбу. 1815 Наполеон повернувся до Французької імперії, почав новий виступ проти сил коаліції, що завершилося повною поразкою Франції біля Ватерлоо.

Передумови війни[ред.ред. код]

Наполеон Бонапарт скористався здобутками Великої французької революції. Після перевороту 18-19 брюмера VIII року (9 листопада 1799), він, як перший консул очолив Французьку республіку. Цей переворот знаменував собою остаточне закінчення революції. Наполеон провадив політику, спрямовану на централізацію влади та концентрацію її у власних руках. Для цього за Кодексом Наполеона було створено складний бюрократичний апарат, головним завданням якого було виконання волі першого консула.

Розгром Третьої коаліції[ред.ред. код]

Занепокоєний бурхливою підготовкою плану Наполеона щодо висадки на Британських островах, Кабінет міністрів Великої Британії розгорнув активну діяльність щодо підготовки сильної антифранцузької коаліції на континенті. До 1805 року вдалось створити третю антифранцузьку коаліцію в складі Великої Британії, Австрійської імперії та Російської імперії. Велика Британія мала фінансувати дії союзників, а Австрійська імперія та Російська імперія — виставляти свої війська на полях битв. Для цього союзники розробили грандіозний план розгрому Французької імперії. На півночі Європи, проти Данії-Норвегії мала діяти 100 тис. російсько-британська армія. У Центральній Європі, проти Курфюрства Баварія та прирейнських союзників Наполеона — 80 тис. австрійська армія Макка, на допомогу якій з Російської імперії рухалась 45 тис. армія Кутузова. В Північній Італії мала діяти 100 тис. австрійська армія ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна, яка мала очистити від французів Ломбардію та розвинути наступ на південну частину Французької імперії. Одночасно з цими арміями у Кампанії висаджувалась 36 тис. армія прихильників неаполітанських Бурбонів, що рухаючись на північ вийшла б на з'єднання з австрійцями ерцгерцога Карла-Людвіга-Іоганна. І нарешті у Центрі Європи між силами К. Макка та ерцгерцога Карла мала діяти 25 тис. армія ерцгерцога Баптіста Йосифа Іоганна, який мав допомогти одному з них в разі потреби. Однак оскільки британці не виступили на жодному напрямку, а Бурбони не змогли зібрати достатніх сил, то основними силами коаліції залишались австрійська та російська армії.

Наслідки походу в Москву[ред.ред. код]

У 1808–1811 Французька імперія досягла піку своєї могутності. Але на шляху до повного панування в Європі стояли Велика Британія та Російська імперія. Якщо вторгненню до Британських островів заважав Військово-морські сили Великої Британії, який уже продемонстрував свою могутність у Трафальгарській битві, то шлях до Російської імперії був відкритий.

Між тим відносини між Французькою та Російською імперіями загострювалися. Континентальна блокада, у якій Російська імперія брала участь за умовами Тільзитського миру, була їй невигідна і тому часто порушувалася. Каменем спотикання між двома імперіями стало «польське питання». Із захоплених на західному кордоні Російської імперії земель Наполеон створив Герцогство Варшавське, де діяла конституція, яка звільнила селян від кріпацтва. Це становило загрозу для Російської імперії, і Олександр І підписав таємний договір із Королівством Пруссія про спільний напад на Герцогство Варшавське. У відповідь на це Наполеон ввів до польських земель свої війська. Крім того, Французька імперія підштовхувала Османську імперію та Персію до війни з Російською імперією.

Для вторгнення в Російську імперію Наполеон зібрав армію з понад 600 тис. осіб, половина з яких були представниками підкорених земель.

Російська імперія також мала величезну армію у 900 тис. осіб, проте вони розташовувалися у різних частинах держави — на Кавказі, у Криму, Фінляндії, Молдавії. Таким чином, на західному кордоні проти військ Наполеона було зосереджено близько 240 тис. осіб, розподілених на три армії, які прикривали основні напрямки. На петербурзькому напрямку — 1-ша армія генерала М. Барклая-де-Толлі, на московському — 2-га армія генерала П. Багратіона і на київському напрямку — 3-тя армія генерала О. Тормасова.

24 червня 1812, без оголошення війни, Наполеон напав на Російську імперію, розраховуючи розбити російську імператорську армію в одній генеральній битві.

1-ша та 2-га російські армії почали відступати і в серпні з'єдналися під Смоленськом, де відбулася перша велика битва — Смоленська. Російська імператорська армія продовжувала відступати, що викликало незадоволення серед населення, і Олександр І призначив головнокомандувачем російською армією М. Кутузова.

Генеральна битва відбулася 7 вересня 1812 під Бородіном. Битва була запеклою, проте жодна зі сторін не здобула перемоги. Французи втратили близько 60 тис. осіб убитими (40% військ). Російська імператорська армія втратила близько 40 тис. осіб, але зберегла боєздатність.

Наступного дня М. Кутузов вирішив не продовжувати битву і відступив, а після Воєнної ради у Філях російська імператорська армія залишила Москву.

Армія Наполеона вступила в Москву. У місті почалися грабежі, а через деякий час спалахнула пожежа, яка знищила більшу частину міста, зокрема продовольчі склади. Французькі війська опинилися на межі голоду. Наполеон запропонував Олександру І переговори, проте російський імператор відмовився. Французький імператор був змушений ухвалити рішення про відступ. Спроба французької армії рушити неспустошеними шляхами завершилася невдачею, у битві під Малоярославцем російські війська зупинили французів. Армія Наполеона змушена була відступати Смоленською дорогою, яку вони вже розорили. Поступово відступ перетворився на панічну втечу. У Російській імперії розгорнувся партизанський рух, почалася сувора зима, французька армія танула на очах. Наполеон, дізнавшись про заколот у Парижі, залишив армію і вирушив до Французької імперії. Через деякий час близько 20 тис. осіб, залишки «Великої армії» імператора Наполеона, переправилися через річку Німан. Російський похід закінчився повною поразкою.

Битва при Ватерлоо[ред.ред. код]

Після повернення Наполеона з острова Ельба під час так званих Ста днів вчинив, як виявилось, останню спробу стати на чолі Франції. Першим його кроком після повернення стало відновлення Імперії, а отже і її армії.

1815 на плато Мон-Сен-Жан, недалеко від Брюсселя, у битві при Ватерлоо Наполеон Бонапарт зазнав остаточної поразки від об'єднаних британсько-нідерландських та прусських військ, якими керували відповідно Веллінгтон та Блюхер. Повернувшись до Парижу, Імператор Французький підписав акт зречення та здався на милість британців. Попри його прохання перевезти його до США, британський уряд вирішив заслати його, як почесного полоненого на острів Святої Єлени. Таким чином битва при Ватерлоо поставила остаточну крапку в ході Наполеонівських війн.

Новий світовий порядок унаслідок наполеонівських війн[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.